Читать «Боб. Історія з книги «Месопотамія»» онлайн - страница 2

Кошкіни осіли у Філадельфії давно й надовго. З одного боку, швидко вивчили мову, з іншого — не забували про власне коріння. А оскільки коріння було щедро переплетене, вели вони доволі дивний спосіб життя. Дядя Алекс працював на велику фірму, що займалася продуктами харчування, тьотя Амалія була педагогом. Чи була вона при цьому безробітною, Боб не зрозумів. Радість родини, шістнадцятилітня Ліліт, навчалась і мріяла стати зубним лікарем. «Усе вірно, — писав із цього приводу Боб, — рівень наших життєвих потреб має визначатись рівнем наших можливостей. Саме тому я все життя мріяв стати королевою карнавалу де-небудь у Бразилії». Кошкіни доволі вибірково приймали американську дійсність. Попри роки, проведені на чужині, далі святкували всі радянські свята. Але й усі православні також. І єврейські, поза сумнівом. Тому великодні вечори для них непомітно перетікали в день солідарності трудящих. Дядя Алекс одного разу навіть вийшов цього дня на демонстрацію, піддавшись на вмовляння друзів із якогось дивного хасидського анархічного гуртка. Четверте липня, день незалежності, вони теж святкували, оскільки вважали чомусь це свято єврейським. Колеги дяді Алекса по роботі не заперечували, говорили, що мотивація в цьому випадку — не головне, головне — святковий настрій.

Несподівана поява Боба викликала в родині Кошкіних сум’яття. Прибулець зі Сходу лякав своїми баками й барвистими шортами. Хотілось відразу попросити його показати зворотній квиток. Кошкіни давно перервали стосунки із заокеанською родиною, сам дядя Алекс згадував рідного брата, себто Бобового батька, виключно в негативному контексті, себто виключно як мудака. Було для того кілька причин: по-перше, тато Боба був партійним, по-друге, був нестерпним, по-третє, продавши родинну дачу, з молодшим братом ділитись не захотів. Тож лихі спомини про колишнє життя залишились, здавалося б, у далекому минулому. І ось це минуле знову ступило на їхній поріг, і як на нього реагувати — було поки що не зрозуміло. Дядя Алекс першого вечора про всяк випадок приготував святкову пасту, потому вся родина сиділа за великим столом і переглядала привезені Бобом сімейні фотокартки. На фотокартках молоді Кошкіни — Бобів папа Сєва та його молодший брат Шурік — білозубо дивились життю в недовірливі очі, зухвало кидаючи виклик непевному майбутньому. Папа Сєва був підтягнутий і самовпевнений, Шурік — пухкий і жіночний. Дядя Алекс на фотокартки дивився з відразою, всі ми жертви тоталітарної системи, — говорив він, тикаючи жовтим нігтем в чорно-біле зображення, — ви лише подивіться на мій живіт. Жіноцтво з цікавістю розглядало його округле черевце, говорячи, що як на жертву він доволі відгодовано виглядав. Яке відгодовано, — відбивався дядя Алекс, — я з дитинства боксом займався, у мене ось ніс у двох місцях зламаний, — демонстрував він усім свого великого доброго носа, — перетинка пошкоджена. До Боба жіноцтво відразу ж почало виявляти симпатію й гаряче підтримувало розмову. Тьотя Амалія — пишна й лагідна після сухого каліфорнійського — захоплено розглядала фото з кінця 70-х, всі ці пляжні сцени й пікнікові замальовки, злісно коментуючи зачіски та купальні костюми головних дійових осіб. Найбільше перепадало, звісно, дяді Алексу. Як у будь-якій родині, що проґавила свій шанс на спокійне розлучення, стосунки між ними трималися на взаємному пресингу, тож тьотя Амалія нараз увімкнула всі берегові вогні й узялася добивати нещасного дядю Алекса, вказуючи тому на невідповідність життєвих запитів та соціального статусу. Алекса вистачило ненадовго: десь поміж пастою та кокосовим печивом він з усіма розпрощався, побажав небожеві солодких снів, висловивши тверде переконання в тому, що Америка, як колиска демократії, зробить із нього людину, себто що він не повторить помилок його прибабаханого брата Сєви, а стане гідним членом відкритого суспільства. Тьотя Амалія запропонувала вважати це тостом. Лі-літ присунулася до Боба з лівого боку.