Читать «Ордер на любов (збірник)» онлайн

Валентин Чемерис

Ордер на любов (збірник)

Ордер на любов

Роман

… Любощі, як сон: не заїси, не заспиш: раз чоловік родиться, раз і любить…

Г. Барвінок

– Пугу, пугу, козак з Лугу! – умовне звертання у запорозьких козаків, їхній своєрідний пароль.

З історичних джерел

– Оце так притичина!

Оце випадок!..

Наче щось недобре віщує…

І. Нечуй-Левицький

Частина перша

Кальміус – річка золота

Козацька територія, звана ще вольностями запорозьких козаків, або землею запорожців, а найперше – Запорозька Січ, що за Д. Яворницьким мала в окружності 1700 верст, поділялася на вісім паланок (паланка в перекладі з турецької означає невелика фортеця, в ширшому значенні – повіт запорозьких вольностей, а як по-сучасному, то райцентр): Бугогардівська, Інгульська, Кодацька, Самарська, Орільська, Протовчанська, Прогноївська і Кальміуська. Три з них були біля правого берега Дніпра, п'ять біля лівого. Кальміуська, якщо рахувати від центра запорозьких земель, славетної Хортиці, вважалася далекою околицею козацької держави, найсхіднішою паланкою – між річками Вовчою, Кальміусом та Азовським морем і разом з Прогноївською була найменш заселеною. Якщо, наприклад, Самарська мала біля двох десятків сіл, Орільська ще більше, майже три десятки, не рахуючи хуторів, то Кальміуська лише два села і 28 зимівників – це з чотирьох тисяч, що налічувалися тоді на Запоріжжі.

Пояснювалось це кількома причинами, а головні були дві – віддаленість від Запоріжжя, бідність тамтешніх ґрунтів, і особливо небезпечним сусідством з ногайськими татарами й постійними набігами, що вони чинили на землі цієї паланки, розоренням поселень, захопленням в ясир людей тощо.

Так ось про Кальміус, звану ще річкою золотою.

Це так прийшлі люди, тюрки буцімто колись її прозвали (мабуть, за красу): Кальміус, по-їхньому й означає Золота Річка. (Каль – золото, міус – річка). Дмитро Яворницький назву виводить від тюркського кил – волосина і міюус – ріг: тонка, як волосина і покручена як ріг. Назва відповідає характеру русла річки. Але пізніше, ближче познайомившись з річкою, тюркські племена і нарекли її золотою. Кальміус – річка й справді гарна, хоча й неширока, швидше вузька, звивиста й покручена, але ж до біса мальовнича, вся в зелених вербах, очеретах і травах, повна риби, птаства та звіра в прибережних степах, а найперше – солодкої води.

Землі, щоправда, в тих краях були менш родючими, аніж, скажімо, в долинах Дніпра, Самари (край самарський козаки навіть називали обітованою Палестиною, раєм Божим на землі), чи Орелі, Омельника, Самоткані чи Домоткані, але й не зовсім бідними. Принаймні, козаки-гречкосії, які сиділи зимівниками на східному прикордонні вольностей Війська Запорозького і там мали все, а тому на долю не скаржились. Хіба що на посуху, що часто лютувала в тих краях та ще на сарану, після нашестя якої – перелітної й пішої – іноді залишалася чорна земля, а хмари сарани навіть сонце затуляли і зжирали все на святій землі – сіяне і самосіяне. Але ті біди, слава Богу, були не часті і здебільшого тільки влітку, а ось татари, звані в тих краях ногайцями, дозоляли гірше суховіїв, бездощів'я та сарани.