Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 47
Тимур Литовченко
Крихітна пауза.
– Тобто… за лютий…
Нова пауза.
– Коротше, оскільки я дещо знаю про становище вашої шляхетної сім'ї, то наказав видати вам платню наперед. За дверима цієї кімнати на вас уже чекають…
Тут Григорій не втримався і мовив дуже проникливо:
– Красно дякую, ваша світлосте! Родина гетьмана Пилипа Орлика ніколи й нізащо не забуде про вашу…
Де Шовлен перервав його владним жестом, але лише для того, щоб урочисто завершити:
– Отже, ще раз вітаю з призначенням, месьє Григоре Орлі. Сподіваюся, ви виправдаєте виказану вам високу честь і довіру. На сьогодні аудієнція завершена, можете повернутися до готелю. Коли знадобитеся наступного разу, мій посланець вас знайде. Добраніч!
Як і казав міністр, за дверима служник негайно вручив Григорію важкенького гаманця і провів до виходу. Проте до готелю екіпаж не поїхав, оскільки «шведський гвардієць» назвав зовсім іншу адресу…
– Каролю! Агов, Каролю, відчини!
Він калатав у двері, доки з-за них не долинула сердита фраза, сказана польською:
– Кого там посеред ночі принесло?
– Це я, капітан Бартель!
– Який ще… – За дверима явно не розуміли, у чім річ.
– Та прокинься нарешті, тюхтію!!! – не витримав Григорій.
– Ах ти Божечки!..
– Тихіше ти!..
Загримів засув, і за кілька секунд оповитий морозною парою Григорій вихором увірвався всередину.
– Що сталося, гетьманичу?..
– Тихіше!
– Але ж тут…
– Просив же тебе, телепня, запам'ятати: у Парижі ти не Кирило, а Кароль, а я – гвардії капітан Густав Бартель! Густав Бартель – і все тут!.. І ніде ні про що інше – анічичирк, якщо не хочеш нашкодити мені або моїм близьким!!! Зрозумів?!
– Так, зрозумів, – винувато мовив Кирило-Кароль.
– Отож-бо…
Григорій впав на невеличкий ослінчик біля вікна і запропонував служникові те саме, що пару годин тому пропонував йому маркіз де Шовлен:
– Сідай-но поруч.
– Але ж…
– Сідай, кажу!
Заспаний Кирило-Кароль також присів на ослін, спитав:
– Чого це ви посеред ночі? Та ще й сюди, до мене…
Григорій лише посміхнувся із загадковим виглядом, тому Кирило-Кароль не утримався і пробуркотів:
– А після самі кажете: «Не називай мене інакше та й не називай!.. Та ще і своє ім'я зміни, зроби таку ласку…» Хто ж вас ото розбере…
Григорій знав, що служник має право на задоволення цікавості: адже сам привчав Кирила-Кароля до жорсткої дисципліни! Якщо вони домовилися зустрітись у заздалегідь обумовленому місці, причому лише на наступному тижні, тоді навіщо приїздити до нього сьогодні посеред ночі?! Без пояснень явно не обійтися…
Загалом-то, Кирило-Кароль йому надзвичайно подобався. Григорій угледів його, перебуваючи торік у Варшаві. Виявилося, що молодший на сім років Кирило-Кароль був сином запорожця, котрий серед небагатьох інших зберіг вірність гетьману Мазепі напередодні Полтавської битви. Молоді люди швидко зійшлися, а потім навіть побраталися. Перед від'їздом до Парижа Григорій ублагав князя Потоцького відпустити служника з ним. Так, він вимагав жорсткої конспірації, до якої давно вже звик. Кирило-Кароль не надто розумів, що це за штукенція така – конспірація, але справедливо вважав, що гетьманичу Орлику видніше. Як раптом зараз, посеред ночі!.. Сюди!..