Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 131
Тимур Литовченко
Почувши останнє слово, маркіза скептично посміхнулася, проте промовчала.
– Таких стає дедалі більше, до того ж вони дістають занадто потужну підтримку московських царів. Погодьтеся, ваша світлосте, боротися проти них просто безглуздо, – констатував Григорій.
– Невже російських агентів більшає навіть тут – у самому серці Франції?
– Іноді достатньо думки однієї людини. Слово шляхетної персони може важити надто багато, особливо якщо персона ця має шляхетного прадіда, який полюбляв підкреслювати: «Держава – це я!»
– Ви на що се натякаєте?! – Здається, уперше під час нинішньої аудієнції маркіза розсердилася по-справжньому.
– Я не натякаю, а стверджую, що після провалу польської справи Його Королівська Величність Луї П'ятнадцятий розчарувався не тільки у королеві Марії Аделаїді, але й у політиці як такій…
Побачивши, що маркіза де Помпадур знов збирається щось сказати, Григорій поквапився уточнити:
– Уклінно прошу вашу світлість не сприймати мої слова як особисту образу чи осуд, ба навіть як натяк на ваші стосунки з Його Королшською Величністю. Проте кому як не вам знати, що французький монарх прагне лише одного: легкого приємного товариства і необтяжливих розваг!..
– А якщо я вмію щедро обдарувати цим Його Королшську Величність, що у тому поганого?! – обурилася маркіза.
– Та абсолютно нічого!
– Тоді як зрозуміти…
– А так і розуміти, що обов'язків правителя з Його Королшської Величності все ж таки ніхто не знімав.
– Король на те й має міністрів і радників, аби вони допомагали…
– Проте останнє слово все одно було, є і буде за Його Королшською Величністю. Якщо ж поводитися нерозважливо, можна наробити небезпечних помилок. Особливо у політиці. А загострення стосунків між Францією та Пруссією, так само і наше зближення з Московією, що відбувається останнім часом, інакше не назвеш.
– Ви, графе, кажете таке, оскільки ненавидите Росію.
– Ненавиджу. І не приховую цього.
– Ну, от ви й зізналися!..
– Та зрозумійте ж нарешті, ваша світлосте: настільки різка зміна курсу Франції безжально ламає і без того нетривку рівновагу сил, що склалася нині в Європі! Результат може бути один-єдиний…
– Який же, якщо не секрет?
– Чому ж секрет… – зітхнув Григорій. – Незабаром розпочнеться війна, от і все!
– Війна?!
– Природно. Фрідріх Прусський нізащо не вибачить Австрії втягування у сферу своїх інтересів Франції, а отже, і наше неминуче зближення з Московією.
– І-і-і… як по-вашому, наскільки швидко це станеться?
– Як на мене, у найближчі років п’ять-шість. Отже, прошу зрозуміти вірно: на цей момент я хочу бути при ділі, а не байдикувати у власному замку.
– А ви певні, що вам загрожує відставка?
– Я більш ніж певен.
– Тобто?..
– Знаю абсолютно точно: австрійці чітко дали зрозуміти Його Королівській Величності Луї П’ятнадцятому, що саме ім’я графа Григора Орлі де Лазіскі надто дратує московитів, щоб допускати його присутність при монаршому дворі. Сталося це, коли Його Величність захотіли призначити мене послом у Туреччині. Добре розуміючи, який протест з боку наших новітніх союзників може спричинити таке призначення, я поквапився якнайшвидше зняти свою кандидатуру. Та було надто пізно: австрійці висловили занепокоєння раніше. І щоб розвіяти їхні побоювання, Його Величність вирішили пожертвувати мною. до речі, Відню таке рішення дуже сподобалося.