Читать «Останній шаман» онлайн - страница 77

Орест провів пучками по світлинах, наче хотів торкнутися усмішки на жіночому обличчі й упевнитися, що вона дійсно була, що то — не мара, яка явилася йому, сновиді, аби втішити після загибелі батька й матері. Нарешті Орест відклав світлини вбік і підкрутив звук у телевізорі.

Величезний чорний пес — саме той, що й на фотографіях, — розлігся перед телевізором, вмостивши лобату голову на лапи й поводячи очима за кволою ще мухою, яка тільки-но збудилася зі сну. В такт музиці здригався кошлатий хвіст.

— Танцюєш, Хованцю? — спитав Орест. Хованець знітився й соромливо опустив очі.

Раптом пес здригнувся й повернув голову до сіней — гостре собаче вухо незбагненним чином вчуло далекий звук. Орест зиркнув туди ж, але минуло ніяк не менше п’ятьох хвилин, доки з-за дверей долинуло дивне шкряботіння. Хованець зірвався з місця й побіг у сіни. Орест почув, як двері відчиняються, й пішов зустрічати несподіваного гостя.

Замість гостя на порозі сиділо, важко відсапуючись, ніби після виснажливої подорожі, кошеня-недоросток, яке видалося Орестові надзвичайно знайомим.

— Ти хто? — спитав він.

— Няв, — сказало кошеня вимогливо й ступило в хату.

Орест відійшов на крок під натиском сміливого кошеняти та прослідкував, як воно, супроводжуване мовчазним Хованцем, потеліпало до кухні й припало до Хованцевої миски з водою. Вихлебтавши половину води (Хованець напружено шкірився, але спротиву не чинив), кошеня повернулося й поглянуло Оресту просто в очі.

— Няв, — сказало воно ще раз.

Орестові здалося, що пес насмішкувато гмикнув. Кошеня покрутило хвостом незадоволено й продовжувало свердлити Ореста жовтими очима. Той підійшов до холодильника, кілька секунд роздивлявся полички, відчинивши дверцята, а тоді витягнув пакет молока. Кошеня позадкувало. Орест похитав головою й повернув пакет на місце, а натомість витягнув холодну котлету. Котлетою маленька нахаба вдовольнилася, навіть сито затріщала й замуркотіла.

Додибавши до улюбленого Хованцевого дивану, кошеня легко заскочило на спинку й витяглося на всю довжину свого худореброго тіла, позіхаючи й заплющуючи очі. Хованець укляк на місці від такого неподобства.

— Отож-бо й воно, — не відомо до чого промовив Орест, а тоді почухав кошеня між вухами, від чого те затріщало інтенсивніше.

На столі в Ореста лежало «домашнє завдання» — графік виробництва на травень, у який ніяк не тулилося потрібне замовлення. Ось уже четвертий день він крутив той графік і так, і сяк, але виходу не знаходив: всі замовлення в травні виконати не вдасться, хіба що подовжити добу до двадцяти шістьох годин. Сердитий на себе, свою роботу, замовників, яких то пусто, то — невчасно — густо, він виклав згори на графік три світлини й підпер рукою голову. Рудокоса жінка принадно посміхалась і час від часу, здавалося, підморгувала йому, але він ніяк не міг упіймати цей момент, коли обличчя її оживало й у кутиках вуст збиралися веселі зморщечки.