Читать «Останній шаман» онлайн - страница 61

— А чого ж тоді дві миски?

— Та про всяк випадок, — знічено мовив хованець.

— Про всяк випадок… — передражнила Мокуша. — Все підготували, хитруни! Добре вже, глядіть на вашу долю!

Нявка й хованець знову повернулися до двох постатей — високої і маленької. Висока тримала маленьку за руку — точніше, намагалася втримати від необдуманих дій, а маленька випручувала руку й хотіла ступити ближче до мисок. До нявки й хованця долинуло відлуння голосів. Слів було не розібрати, але ось зазвучав голос низький і густий, чоловічий: прагне втихомирити, заспокоїти. Вслід за ним увірвався голос високий, жіночий: він сперечався і бринів нетерпляче.

Маленькій постаті нарешті вдалося випручатися, й вона підскочила до мисок, повних куті. Доки їй не завадили, вона ногою поперекидала миски. Каша висипалася на землю, у підталому снігу перетворюючись на брудну калюжу. Хованець на мить склепив міцно повіки, щоб не бачити такої наруги.

— Ну, навіщо? Навіщо? — долинув важкий басовитий голос.

— Що — навіщо? — голос жіночий.

— Як незручно!.. Як негарно!.. — бідкався голос чоловічий. — Хтось варив, старався…

— Дурню ти, дурню! — лагідно заспокоїв його голос жіночий. — Той, хто варив, тільки радий буде, що миски поперекидані. Це ж добрий знак! Пішли звідси.

І дві постаті — висока, поважна й маленька, вертлява — пішли, тримаючись за руки, в напрямку міста, яке тільки вгадувалося в цілковитій темряві зимового вечора.

Розділ XVII

ЗАРУЧНИЦЯ

Ліна натиснула на тугу ручку й опинилась у довгому коридорі, який закінчувався ще одною величезною залою, заповненою гральними автоматами та де-не-де — столами, встеленими зеленим. На порозі їй безмовно загородив дорогу охоронець. Ліна простягнула йому магічну картку.

— Проходьте, — відступив охоронець.

Ліна зайшла до зали й одразу зачепилась оком об двох чоловіків, які навіть у задушливому приміщенні казино не схотіли скидати своїх довгих чорних пальт. Від задухи в них розчервоніли пики, аж пашіли. Чоловіки грали в рулетку; перед ними на столику стовпчиками були зложені великі чорні й зелені жетони. Вони напружено слідкували за кулькою, яка скакала по колу. Не випускаючи з руки бокалу з «Маргаритою», Ліна підійшла до столу з рулеткою, де холодноокі гравці напружено чекали своєї долі: кулька крутилася, як божевільна.

— Доброго вечора, — мовила Ліна запанібратськи. — Не заважатиму?

Один із чоловіків на секунду скосив до неї очі, і саме в цю мить кулька зупинилася. Чоловік смикнувсь і стис кулаки.

— Ви не виграли? — легковажно спитала Ліна. — Вибачте, я жодного разу не грала в рулетку…

Товариш неввічливого чоловіка повернувся до Ліни, оглянув її з голови до ніг, підморгнув своєму супутнику, а потім і круп’є, який сприйняв це з незворушним виразом обличчя, і запросив Ліну:

— Приєднуйтеся до нас!

— Дякую, — мовила журналістка, сідаючи в крісло й примощуючи «Маргариту» собі на коліно. — Де мені взяти жетони?

І одразу ж до неї підкотив хлопчина з візочком, на якому стовпчиками були складені різнобарвні жетони, деякі ще загорнуті в нерозірваний папір. Хлопчина зупинився безмовно.