Читать «Останній шаман» онлайн - страница 43
Наталя Тисовська
Розділ XII
ВІДЬОМСЬКИЙ КОНТРАКТ
Ліна та Юрась Булочка сиділи спинами одне до одного по два боки зсунутих докупи ліжок у своєму тимчасовому притулку, де на вікнах мороз почав вимальовувати кришталеві візерунки. Посередині, в канавці між ліжками, лежав диктофон.
Вони прослухали касети, які Ліна підступно вкрала в лікарні, вже з десяток разів. Все було прекрасно й корисно, і статтю можна було доповнити цінною інформацію, коли б не одне «але»: касети явно були речовим доказом, їхнє місце — у тих, що розслідують убивство, а тепер як їх туди перенаправити? Те, що Ліна та Юрась почули, змусило їх дуже і дуже замислитися.
Юрась, колупаючи пальчиком дірку на шкарпетці, яка просто на очах катастрофічно збільшувалася, втупив погляд у стелю — у жовті застарілі патьоки, певно, минулорічних дощів, коли від води стеля розбухла, потім висохла, але тиньк набряк, як пухлина, і загрожував будь-якого моменту обірватися пожильцям готельної кімнати на нічого не підозрюючі голови.
— Ю-ра-си-ку, — заговорила Ліна, відірвавши колегу-журналіста від колупання шкарпетки, — ти що надумав? Тікаємо додому, в редакцію, і просто пишемо цікавий матеріал — чи підемо у міліцію?
— У міліцію я б тебе відправив хоч зараз, але ж ти і мене за собою потягнеш! А зрештою, хіба міліція не оглянула ту кімнату, перш ніж її прибрали? Якщо там мертвого знайшли, мали б усе там ще раз догори дриґом перевернути! Виходить, касети їм не потрібні…
— Були не потрібні — на той момент… Вони ж їх не слухали.
— Хто їм винен? — погордливо труснув головою Юрась.
— Ю-ра-си-ку, — мовила Ліна тоном терплячої виховательки дитячого садка, — коли міліція оглядала кабінет головного лікаря, Мар’яна Богданівна Омелянич іще була жива. А ми туди потрапили на день пізніше…
— Тільки в твоїй голові могла виникнути думка скласти ці події докупи так одразу. Ну, скажи мені, який зв’язок між лікарем і пацієнткою?
— Ти це гіпотетично кажеш? — спитала Ліна ядуче. — Сам прекрасно бачиш, що зв’язок безпосередній, і я була б дурепою, якби не зметикувала, що касети можуть допомогти цей зв’язок виявити.
Юрасик тяжко зітхнув. Насправді він просто страшенно заздрив Ліні, що то не йому потрапили до рук касети, що то не він приніс, як пес у зубах, останній доказ, за допомогою якого злочинці нарешті будуть покарані. В уяві Юрась Булочка бачив себе у залі суду, в ролі державного обвинувача, і з вуст його лилися слова палкої промови. Ні, лилися — це невірно: насправді він карбував кожне слово, кожне слово падало на присутніх, як Перунова блискавка з неба, запалюючи праведний гнів і ненависть до злочинців. Ось злочинці зіщулилися на лаві підсудних, пожухли, як осіння трава, а Юрась вивищився у три своїх зрости, у нього в руці караючий меч правосуддя…
З полону мрій вирвав Юрася нетерплячий грюкіт у двері. Ліна зірвалася їх відчиняти. На порозі стояла вчорашня готельна адміністраторка в зеленій хустці, тільки сьогодні хустка на ній була брунатна, темна, вона зливалася з темрявою коридору.
