Читать «Останній шаман» онлайн - страница 4

— Ти звідки взявся? — спитала вона, прокашлявшись.

— А нізвідки. Гуляв собі берегом.

Хованець сів під гіллякою, дістав маленького гребінця й почав методично розчісувати кошлаті кучері.

— Ти чорний, як чорт, — мовила нявка, задумливо спостерігаючи, як супутник намагається причепуритися. Чорні кудли стирчали в різні боки й не хотіли влягатися, скільки гребенем не чеши, а лисинка зробилося ще помітнішою.

— Ти гадаєш, якщо коси зелені, то ти не від чорта? — звів червонуваті очі хованець.

— Я не від чорта! Нявки не від чорта!

— А від кого ж? — хованець вдесяте розчесав манишку в себе на грудях, і стала вона така пишна, як грива в лева.

— Ну… — розгубилась нявка, захоплена зненацька важким запитанням, її тремкі пальці, що обіймали стовбур, почали швидко награвати на ньому одній їй чутну мелодію.

— Не знаєш! — торжествував перемогу хованець. — От я тобі розповім, щоб ти, дурне дівча, бува не зганьбила себе в пристойній компанії! Ото на початку світу, коли ще людей не було, а було тільки небо, земля й вода, сидів Бог на великій хмарі, а Чорт літав попри нього. Бог був дуже заклопотаний, бо він саме розмірковував, як облаштувати землю, а Чорт страшенно нудився. Отож Бог йому й каже: лети до землі, каже, до великого синього моря, вмочи палець у море й стріпни позаду себе. І тоді постануть із бризок тобі товариші. Чорт полетів до землі, знизився над великим синім морем і, як був він дуже жадібний, умочив у воду цілу руку. Як почав тріпати Чорт рукою, як почали з бризок вискакувати бісенята: водяники, болотяники, лісовики, польовики, русалки, нявки, морські люди та всілякі інші духи, то заселили вони землю ще перш, ніж Бог створив людину. Отак.

— Значить, і духи від чорта, — спитала нявка, — і чудовиська від чорта?

— Від чорта.

— І хвороби від чорта?

— Від чорта.

— І відьмаки, мерці, вовкулаки від чорта?

— Від чорта, — підтвердив хованець.

Нявка замислилась. На небо вилетів темний птах з великими крилами, заслоняючи місяць, і голосно крякнув. З землі озвалася луна й понеслася лісом від дерева до дерева. Птах покружляв над верхівками голих дерев, не знижаючись, і полетів помалу на захід.

— А чого ж тоді, — спитала нарешті нявка, — одні людям шкоду роблять, а інші добро?

— А хто це людям робить добро?

— А от ти, домовик, хіба не робиш людям добро?

Хованець погладив себе по круглому черевцю, почухав за вухом.

— Домовик — істота лінива. Сидить на поді, їсти просить, і то все тільки несолоні страви. А як господар солону принесе — злоститься й посуд б’є. Хіба це не шкода?

— А якої шкоди нявки людям можуть завдати? Тільки й того, що хлопців на танок заманюємо, бо в нас пари нема.

— Е, ні, — заперечив хованець, — якби хто не мав при собі часнику або ж оделяну, ви б його з собою забрали!

— А от і ні, а от і ні! — закричала нявка. — Ми беремо тільки тих, що самі до нас просяться!

— Аякже! — вперто не погоджувався хованець.

— Закладемося? — опекла його бурштиновими очима нявка.