Читать «Останній шаман» онлайн - страница 215

Двоє спільників тихо, майже навшпиньках рухались уздовж Цвинтарної. Всі будівлі містилися тільки з одного — лівого — боку, а праворуч хиталось од вітру різнотрав’я широчезної луки. Таємничий шурхіт трави змушував спільників раз у раз озиратися, бо здавалося, що назирці за ними хтось іде. Минувши санепідемстанцію, Валерій Нечипоренко чомусь пошепки звернувся до журналіста:

— Ще одна будівля — ота, остання, а далі вже цвинтар.

Юрась Булочка відповів так само пошепки:

— Виглядає занехаяною. Підемо перевіримо?

У цей момент на стежці, що вела від цвинтаря, з’явилася згорблена чоловіча постать. Не змовляючись, Валерій Нечипоренко і Юрась Булочка зробили рух, ніби хотіли присісти й заховатися за кущем шипшини, але вчасно зрозуміли, що чоловік на стежці, безперечно, їх уже помітив, і їхній переляк виглядатиме дітвацтвом.

Що ближче чоловік підходив до них, то більше зростала певність Валерія Нечипоренка в тому, що саме його він бачив учора зранку біля відчиненої хвіртки Орестової хати. Той самий добротний одяг, той самий дещо іноземний вигляд, зрештою, той самий горб! У руці незнайомець мав ціпок, на який спирався ледь-ледь, мов для годиться.

На нетвердих ногах міліціянт рушив назустріч незнайомцеві. Юрасик потягнувся за ним.

Навпроти з виду занедбаної будівлі горбун зупинився й почекав двох спільників, які, очевидячки, прямували саме до нього. Валерій Нечипоренко подолав дивний острах і рішучо наблизився. Тепер горбун тримав ціпок посередині, наче збирався постукати ним у двері, і міліціянт роздивився на круглому руків’ї лилика з великими перетинчастими крилами.

На перехняблених дверях будівлі з половиною вибитих вікон гвіздками був прибитий до дерева аркуш формату А4, захований у прозорий поліетиленовий файлик. На аркуші, безперечно, з допомогою лазерного принтера було надруковано: «Фонд Британського університету. Години роботи: понеділок — п’ятниця з 9.00 до 17.00».

— Ви до мене? — між тим заговорив горбун. — Вам пощастило, що ви мене захопили. Ми зазвичай не працюємо в суботу. Заходьте.

Він потягнув на себе двері і запросив двох спільників, які вже ледве стояли від незрозумілого хвилювання, досередини. Зразу за дверима починалися сходи, і горбун чомусь повів їх не догори, а донизу. На мовчазне питання Валерія Нечипоренка він глухо пояснив:

— Ми щойно переїхали. Почали робити ремонт з бейзменту… вибачте, з підвалу. Тому там поки що й розмістилися. До кінця літа плануємо закінчити ремонт всюди. А зараз — прошу.

Він спустився на два сходових прогони й опинився перед залізними дверима. Відімкнувши кодовий замок, відхилив на себе двері й промовив:

— Заходьте, зараз я увімкну світло, секунду.

Валерій Нечипоренко зробив два кроки. За ним через поріг переступив Юрась.