Читать «Останній шаман» онлайн - страница 211

Файли почали зникати, але зненацька комп’ютер завис.

Святослав Пилипович спробував його перевантажити, але той виснув у найнесподіваніших місцях. Сивий лікар плюнув на це, відімкнув машину від електрики й від’єднав системний блок. Відкрутивши всі гвинтики, які тільки можна було знайти, він розібрав системний блок на складові, розклав їх окремо на підлозі. Потім вийшов у передпокій, чимось недовго шарудів, а повернувся з молотком і дерев’яною дошкою в руках.

По одній частини системного блоку піддавалися катуванню невблаганного молотка. Понівечені деталі Святослав Пилипович скидав на розстелену на підлозі газетку.

Коли не лишилося жодної живої деталі, сивий лікар, мов такої наруги над комп’ютером йому видалося мало, скрутив газетку з розбитими мікросхемами й відніс її у лазничку, висипав у ванну. Відкрутив гарячу воду і спостерігав, як вона наповнює ванну до країв.

Нарешті задовольнившись зробленим, він виніс мокрі уламки комп’ютера на смітник. Монітор, клавіатуру, мишку й принтер обережно розставив у передпокої з явним наміром комусь подарувати.

Святославу Пилиповичу більше за все кортіло лягти й заплющити очі, але він розумів, що лягати ще зарано. Одягнув теплу куртку, сховав до кишені конверт із диском і вийшов у сльотавий зимовий ранок. Мав єдину надію, що за ним зараз ніхто не слідкує. І ще мав певність, що якби слідкували, він би це звіриним нюхом вчув миттєво.

Проїхавши кілька зупинок на автобусі, лікар спустився крутою вуличкою і опинився перед низькою хатою. Зелений дах був притрушений мокрим снігом, але сніг швидко танув і сповзав донизу, лишаючи по собі прогалини. Кілька вікон у хаті світилося.

Святослав Пилипович притулився до дерева й почав терпляче чекати. У своїй чорній куртці майже не вирізнявся на тлі стовбура у ранішній сіренькій мжичці, і поодинокі перехожі, які поспішали на роботу, зовсім не помічали його.

Хвилин за сорок усі вікна у низькій хаті під зеленим дахом згасли. Святослав Пилипович побачив, як відчинилися вхідні двері. Першим надвір вибіг чорний великий пес породи ньюфаундленд. За ним вийшов чорнявий парубок у куртці, без шапки. За кілька хвилин волосся його притрусило мокрим снігом, від чого пасма злиплися й звисли донизу. Парубок і пес вийшли з двору й почимчикували вулицею. Пес кілька разів озирнувся до дерева, де ховався сивий лікар, але зрештою захопився снігом і забув про дивного перехожого.

Святослав Пилипович провів пару сумним поглядом. Про ранкову прогулянку господаря з псом він знав добре — не раз і не два стояв так під деревом і проводжав їх очима, не наважуючись підійти. А тепер йому здалося, що він бачить сина востаннє. Але гірко було не від цього. Гірко було, що Орест так і не дізнається, хто насправді — його батько. А, може, колись?..

Святослав Пилипович завернув у двір, дійшов до дверей і відімкнув їх своїм ключем. Колись давно Мар’яна про всяк випадок віддала йому ключі від синової хати — навіть не пояснила навіщо. Він іще ні разу сюди не приходив. Тепер стояв на килимку під дверима, відчував, як налиплий сніг тане й стікає на килимок, і роззирався по хаті. Шукав надійного місця для схованки.