Читать «Останній шаман» онлайн - страница 180
Наталя Тисовська
Нявка розплющила одне око. Чолом проповз величезний мураха, тягнучи за собою вдвічі більшого за себе жука. Головою вона лежала в мурашнику, який перетинав зрадливу стежку. Нявка звелася на одному лікті, бо друга рука нестерпно пекла. І застигла.
Хованець прослідкував за її поглядом.
Просто в центрі мурашника покоївся кістяк. Мурахи виїли і м’ясо, і шкіру. Тільки з розведених крил можна було здогадатися, що скелет — лиличий. По маслаках діловито повзали мурахи, наче їх не обходило, яку лиху справу вони вчинили, обсмоктавши живу істоту до кісток.
Хованець нахилився над мурашником і простягнув чорну руку, щоб поторсати кістяк, але нявка заверещала:
— Не руш!
І тоді сталося те, чого не могли передбачити ні хованець, ні його шаливірна товаришка: лиличий скелет підняв голову, змахнув крилами й почав обростати м’ясом і шерстю на очах у переляканих мандрівників.
Спершу під кістками з’явилися нутрощі, під ребрами забилося нічим не прикрите серце, у шлунку завирувала неперетравлена їжа. Потім серце сховалося під товщею м’яса, а тоді гола плоть швидко вкрилася шкірою і насамкінець шерстю.
Лилик підморгнув мандрівцям і зручно всівся на мурашнику, а мурахи, зрадівши новій несподіваній поживі, гайнули до нього з усіх боків. Тільки щойно перший мурашка заліз на лилика й спробував його вкусити, то дригнувся й завмер. Його руді брати кинулися навтьоки, тягли за собою великі яйця, й за мить мурашник повністю знелюднів.
Нявка дивилася на лилика, мов загіпнотизована.
— Стільки днів пролежав, тьху! — вилаявся знагла воскреслий лилик. — Щоб його гнітуха поїла! Стільки днів без руху, без їжі.
Лилик оглянув себе з усіх боків і, видать, лишився задоволеним тим, що вздрів. Хованець бачив тільки це: підсліпуваті очі, великі крила й рухливий носик лилика, який повсякчас щось винюхував. Він із моторошною ясністю уявив, як лилик вчеплюється йому у шерсть на тім’ї гострими кігтями, як усмоктується в голову. Як він їсть мозок, і як помалу з голови висотується все, що робить хованця живим. А потім тягне знерухомлене тіло до криниці й вкидає на саме дно. Хованець уже чув підошвами, як входить у холодну воду, — і був би й упав одразу навзнак, як підкошений, якби не спружинив щільний ожиновий кущ позаду нього.
— Роби щось! — прогарчав він у вухо нявці. — У тебе ж на кожен випадок є план!
Лісова мешканка божевільним поглядом прошила товариша через плече, але щось у ній тіпнулося, сіпнулося, й мов полуда з очей впала: вона твердіше стала на ноги й розправила плечі. Викручена рука зразу дала про себе знати: нявка жалібно скривилася. Підтримавши хвору руку здоровою, вона заплющила повіки, зосередилася й монотонно забубоніла.
Нявка трусилася, мов у пропасниці.
Хованець не міг уторопати, чому нічого не відбувається. Не відав він те, що знала нявка: на того, на кого обернувся лилик, пролежавши стільки днів на мурашнику, не подіє жодне заклинання!