Читать «Останній шаман» онлайн - страница 168

— Провалилися, — прошепотіла нявка з містичним жахом у голосі. — Провалилися. Я бачила.

— Еге ж, — безтурботно підтвердив рахман, — провалилися. Ото й мені так треба — гульк! — під воду.

Хованець покрутив головою, не зізнавшись, що лишень він один із трьох такий недорікуватий: спромігся пропустити найцікавіший момент! — і суворо промовив:

— Але спершу ми маємо домовитися.

Рахман, який півгодини тому сам пропонував допомогу, зненацька заскиглив:

— Це мені треба буде шукати щез… щез… ну, того, на гарбі?.. А мене, бачте, жінка вже так довго чекає, та як почне сварити, та ще й у хаті зачинить…

— Чого ти боїшся? Здалеку подивишся, а тоді перекажеш нам, куди той подався. І все. Нічого складного. Просто викинеш із ріки шматок паски, а в нього запхнеш записку.

Рахман роззирався на всі боки, либонь, метикуючи, як відкараскатися від складного й, ніде правди діти, небезпечного завдання. Погляд його впав на проїжджену машинами й возами колію в піску, він нахилився, щоб краще роздивитися тонкі й криві смужки у вологому ґрунті, і в захваті заверещав:

— Та що ви мені голову морочите? Бачте, гарба не звертала до підземних людей? Ондечки на землі слід коліс! Свіжий слід, свіжесенький! Гарба повернула назад до міста!

Розділ V

ЗАГАДКИ ПАНІ МОКОШ

Сумний і одинокий їхав Юрась Булочка знайомим маршрутом. Не радувало його ні каштанове буйноцвіття, ні воскове сонце на обрії, ні пишні запахи багать, що влітали в опущені вікна старої «копійки» й бентежили спогадами. Не радували його косі сонячні промені, що пробилися крізь дерева й лягли вздовж дороги, і машина підскакувала на них, мов на золотавих містках.

Мало того, що у вівторок і середу після Великодня на вимогу невгамовного Вальтера Тадейовича уся редакція дружно й одностайно верстала газету — замість активно готуватися до травневих свят, як усі порядні люди, — то тепер він, бідолашний Юрасик, у ніч на перше травня їде світ за очі. Ох, ох, тяжка доля, нелегка!

Звично позітхавши, Юрась змушений був собі зізнатися, що сьогоднішнє завдання Вальтера Тадейовича, попри невдалий час, насправді припало йому до душі. Самостійно — вперше! самостійно! — він не просто готуватиме матеріал, а проведе власне журналістське розслідування! Думку про те, що Орест зник і обставини його зникнення, скажімо відверто, нестандартні, Юрасик загнав у найдальший куточок свідомості і сховав там до інших часів. Більше за все його турбувала одна можлива зустріч у містечку Рябокінь — така омріяна зустріч… До Рябоконя лишалося зо п’ять кілометрів.

По праву руч від «копійки» випливла з присмерку, який щойно почав западати, незграбна чотиринога споруда автобусної зупинки, а позаду — хирлява будка старого туалету. «СИВОКІНЬ», — прочитав журналіст синій, побитий іржею напис і замріявся про те, як колись давно-давно, років, може, триста-чотириста тому, верталися з Січі троє братів — молодший на сивому коні, середній на рябому, а найстарший на вороному. І молодший утомився найпершим і зупинився, коли побачив видолинок і маленьке озерце, і вирішив, що отут він збудує свою господу. А двоє інших братів поїхали далі. Коли заїхали вони в праліс, утомився середній брат, зупинив коня і подумав, що для майбутнього його хазяйства оцей високий, старий ліс придасться якнайкраще, і ріка тут недалечке. А третій брат поїхав далі, тільки де він зупинився, Юрась Булочка так і не зміг вигадати, бо на містечко Воронкінь ще не натрапляв.