Читать «Бора» онлайн - страница 101
Галина Вдовиченко
Будинок був порожнім, даремно вона тиснула на кнопку біля воріт. Чула на відстані дзеленчання — але ані собака не озивався, ні жодних інших звуків не було чути.
З-за воріт неподалік вийшов чоловік у вицвілій куртці, за спиною у нього гавкали пси, він причинив хвіртку, не випускаючи собак, — і Бора побачила Альму.
— Альмо! — гукнула вона.
Та радісно завищала, упізнавши її.
— Вам кого? — запитав чоловік.
— Я Гордія шукаю.
— Шукайте тепер вітра в полі, дівчино, — хмикнув чоловік, нагадавши Борі подібну манеру Гордія.
— Спізнилась, — констатувала вона.
— Вже години три як поїхав.
— А коли вернеться?
— А хто ж його знає, коли. Він мені не доповідав. Стахур має знати, — чоловік кивнув убік дому, — товариш його, господар дачі. Маєте телефон?
— Не маю, — сказала Бора. І згадала про уривок газети, запханої у кутик дзеркала. — І телефон Гордія дайте.
Чоловік глянув на неї здивовано, але нічого не сказав.
Бора від’їхала так, аби тому чоловікові не було її видно. Рука ще тримала тепло від голови Альми — Бора просунула руку за ґрати воріт — почухала собаці між вухами на прощання, Альма примружилась і тихо заскавучала.
Набрала номер Гордія. «Ваш абонент поза зоною досяжності». Набрала кілька слів та відправила есемеску.
Так, тепер інший номер.
Їй відповів густий чоловічий бас.
— Пане Стахуре? Вас турбує Христина Бора. Моє прохання досить незвичне, воно стосується собаки Альми. Мій друг Гордій — він сторожував на вашій дачі — приходив до нас із цією собакою, і я хотіла вас попросити, чи не могли б ви нам її віддати. Чи продати.
— Та ради Бога! — голос чоловіка піднесено гудів у телефоні. — Забирайте. Вона нічия. Приблуда. Живе на наших дачах, люди її підгодовують. А я маю свого собаку. У мене — мініатюрний бультер’єр. Знаєте таку породу?
…Чоловік у вицвілій куртці із цікавістю знову підійшов до воріт: що забула ця жінка на велосипеді?
— Я Альму забираю із собою, — без зайвих пояснень повідомила Бора.
— Забирайте, — погодився чоловік.
Альма вже нетерпляче підскакувала за ворітьми, радісно підвискувала, і разом із нею скавучав інший пес. Йому передався від Альми цей піднесений неспокій.
Чоловік із псом навіть на дачну дорогу вийшли, аби спостерігати за тим, як кумедно їде на ровері жінка, вихляючи та пригальмовуючи, викручуючи раз у раз переднє колесо, аби не наїхати на собаку, що скаче навколо неї, перебігаючи з одного боку на інший. Кудлата безпородна Альма як здуріла. Хіба могла вона сподіватись, що після чергової втрати на неї чекатиме такий сюрприз? Що в її житті ще можливий щасливий поворот? А от же ж сталося. По неї приїхали з міста, і ніхто інший, а Бора. А це достеменно означає, що Альма побачить Гордія. Як не зараз — то згодом. Рано чи пізно побачить. Це зрозуміло навіть безпритульній собаці, яка за своє життя пізнала безліч розчарувань, і от нарешті знайшла
