Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 53

Поволі, ніби долаючи опір, Адам завів коня у стайню. Вийшов, машинально прикрив за собою двері й зупинився. Приголомшений несподіваною новиною, не міг повірити у те, що з Анною щось сталося, і мислив майже спокійно. Куди вона втекла і, головне, навіщо це зробила? Ніщо не віщувало такого розвитку подій.

Він спробував зосередитися. Незаміжня панна не могла піти з дому без жодної на те причини. З нею мусило статися щось серйозне. Щось таке, що примусило написати недоладного листа і зігнорувати гнів родини. Може, хтось силою змусив її залишити місто?

Намагався думати логічно, проте це дедалі важче йому давалося. У Анни нема нічого, окрім гарної зовнішності — отже, когось привабило саме це. Навряд чи вона могла серйозно впиратися. Така тендітна, що сам він сильніше обійняти її боявся.

Адам так міцно стиснув щелепи, що аж скреготнули зуби. Пся крев! Давно треба було забрати її до себе. Чого чекав? Дочекався?

Раптом він із такою силою гримнув рукою по дверях стайні, що ті аж затремтіли. Біль у забитій руці привів Адама до тями. Він зупинився і спробував опанувати себе. Відчуття втрати входило у його свідомість, болем відзивалося в серці, проте він примусив себе відкинути зайві емоції та зосередитися на найважливішому. Треба ще раз поговорити з її вуйком. Чому той не розпочав серйозних пошуків? Усе, на що він спромігся, виглядає як спроба переконати себе та інших у тому, що з Анною нічого не сталося. Може, у нього є якісь підозри, але він не хоче їх розголошувати. Щойно він не так розповідав про зникнення небоги, як намагався вивідати, чи вона не з ним.

Виглядає, ніби він здогадується про характер їхніх стосунків, але не хоче чинити тому перешкод. Бажає використати ці стосунки із зиском для себе?

Адам рішуче попрямував до хвіртки. У цій родині ніколи не дбали про Анну так, як мали б дбати, а він невідомо на що вичікував. Дочекався.

Спостерігаючи з вікна за поведінкою цього завжди такого спокійного та розсудливого чоловіка, Анна вже й не знала, що їй робити. Куди він іде? До її вуйка? Але він не повинен туди йти — він нічого там не довідається, лише зрадить їхню таємницю.

Скоряючись першому імпульсивному пориву, вона схопила зі столу ключі й кинулася до дверей. Розчинила їх навстіж, пожбурила ключі кудись на підлогу і як була — роздягнена та боса — вибігла на ґанок. Глибше вдихнула холодне повітря, зробила крок уперед, але майже відразу заплуталася у власній спідниці й впала на коліна. Снігова курява засипала їй одяг, подих перехопило, але Анна знов підвелася на ноги і зробила декілька невпевнених кроків назустріч Адамові.

Почувши у себе за плечима шум, той озирнувся і не повірив у те, що побачив на власні очі. Анна? Тут? У нього? Якого біса? Де вона була?

Нічого не розуміючи, він ошелешено витріщився на неї. Як вона тут опинилася?

Анна ступила ще декілька обережних кроків і з острахом глянула на Адама. Чому він дивиться на неї, немов на з’яву з того світу? Сердиться? Не зрадів? Але чому?