Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 51

Від нічого робити Анна підійшла до дзеркала і почала уважно вивчати своє відображення. Виглядала вона не найкраще, проте ще гірше виглядала її сукня — місцями подерта, з масою якихось плям незрозумілого походження. Добре, що хоч не надто сильно її порвала. Ще можна зашити. Зараз відшукає голку та нитки і саме цим сьогодні займатиметься. Потім ще треба приготувати щось поїсти.

Вечеряла Анна вже у цілковитій темряві. Навпомацки прибрала за собою і знов повернулася до спальні. Звично помолившись перед сном, почала роздягатися, а тоді, відчувши, що в самій лише тоненькій сорочці та панталончиках їй так зимно, що аж зуби від холоду починають цокотіти, вона якомога швидше пірнула у ліжко і натягнула ковдру по самі очі. Почувалася трохи ніяково і зовсім не так упевнено, як хотілося б. Невже незабаром вона належатиме Адамові так, як мала б належати чоловікові після шлюбу? Хоч би знати, як воно буває і чи справді це так неприємно та боляче, як кажуть заміжні колежанки. Можливо, вони навмисно таке понавигадували, щоб її налякати.

Анна ледь чутно зітхнула, повернулася на інший бік і почала дивитися в темряву перед собою. Думати про таке, звичайно ж, гріх, згадувати соромно, але воно якось само думається і само згадується. Для того, щоб боятися близькості з Адамом, мусила б не любити його, не пам’ятати його поцілунків, доторків і того солодкого щему та запаморочення від усього того, що робив із нею він.

Вона підібгала під себе ковдру. Все одно колись це станеться, а зараз вона належатиме чоловікові, якого любить. Хіба не того їй завжди хотілося?

Ствердно відповівши собі на це запитання, вона заплющила очі. Після вчорашньої неспокійної ночі зараз її хилило до сну, і поступово з усіх боків огорнули невловимі образи та тіні, невиразні мрії та бажання защемили серце, і вона дозволила собі ковзнути назустріч їхньому лагідному світлу — спочатку в напівсні, а потім заснула по-справжньому, міцно та спокійно.

Прокинулася Анна з першими сонячними променями. Сьогодні не лише пам’ятала, де спить, але й не злякалася того.

Відігнавши від себе залишки сну, вона швиденько згребла в оберемок одяг. А зимно ж як — навіть під ковдрою трусить від холоду.

Затягнувши під ковдру одяг, вона вдягнулася, не встаючи з ліжка. Напевно, за ніч не лише мороз подужчав, але й вітер здійнявся сильніший. Будинок вистудило так, що незабаром і вода на кухні замерзатиме. І де той Адам забарився?

Анна застелила ліжко і вийшла з кімнати. Холодні страви та зимна вода не покращили її настрою — радше зіпсували його остаточно.

Справді, нема нічого гіршого, аніж невизначеність та довге очікування невідомого. Добре, що хоч виглядає вона сьогодні більш-менш нормально. Навіть рум’янець не зник і очі вже не здаються такими втомленими, як учора. Лише сукня жахливо понищена, але з тим нічого не вдієш. Усі речі залишилися вдома.