Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 45

— Не випустиш мене негайно — вб’ю.

Проігнорувавши її слова, той підійшов ближче, але Анна вмить опинилася позаду столу і, недовго думаючи, перевернула стіл і все, що на ньому було, просто під ноги Дмитру.

Від брязкоту розбитих тарелів та горнят з-під перекинутого столу як ошпарений вискочив рудий кіт. Він спокійно сидів тут після ситної вечері й щиро сподівався, що шарпанина на кухні його обмине.

Заскочена несподіваною з’явою кота, Анна сахнулася і ледь не наступила на нього, але кіт одним влучним стрибком опинився на найближчій полиці з глиняними мисками, чистим посудом та бутлями з оливою. Мить панувала тиша, а потім один край полиці обірвався і все, що на ній стояло, полетіло спочатку на нещасного кота, а тоді разом з ним із грюкотом посипалося додолу.

Враз опинившись поміж розтрощеного посуду, кіт злякано підстрибнув, на мить припав до землі, але вже за секунду був далеко від кухні та безпосередньої загрози власному дорогоцінному життю та здоров’ю. Ще за хвилю знов щось тріснуло, і полиця, яка зависла на одному цвяшку, обірвалася і глухо гепнулася поверх залишків ще не до кінця розтрощеного посуду.

Анна обвела розпачливим поглядом кухню. Невже це вона за кілька хвилин влаштувала тут такий грандіозний погром? Неймовірно.

Дмитро спантеличено глянув на Анну, тоді на вражаючі наслідки її діяльності й знов подивився на неї так виразно, що вона мимоволі позадкувала до дверей. Усе. Остання крапля. Здається, таки догралася.

Не очікуючи, чим для неї обернеться розгніваний погляд Дмитра, Анна прожогом вискочила з кухні й метнулася в пошуках надійнішого сховку. Забігла у перші-ліпші прочинені двері й хутенько зачинила їх за собою на защіпку. Все. Декілька хвилин відносної безпеки гарантовано. А далі?

Навпомацки просуваючись кімнатою, Анна наштовхнулася на якусь скриню і спробувала зрушити її з місця, а тоді, щосили впираючись у скриню руками та ногами, заштовхала аж під самі двері. Задля надійності поставила на неї крісло, стос книжок і ще щось, чого в темряві добре не роздивилася. Це ще п’ять-десять хвилин спокою. А потім?

Вона підбігла до вікна і визирнула на вулицю. Вікно не лише не заґратоване, але й не надто високо над землею. Можна вистрибнути і нічого собі не зламати.

Намагаючись не шуміти, Анна намацала засувку на віконній рамі й спробувала її відчинити. Від хвилювання руки погано слухались, і вона ніяк не могла впоратися з нею. Майже втративши надію, відчула, що засувка піддається — спочатку важко, тоді дедалі легше і вже зовсім легко.

Тихенько прочинивши вікно, Анна прислухалася до того, що діється на вулиці, тоді обережно визирнула назовні. Якщо хтось побачить, як вона вибирається звідси, — назавтра це як сенсацію рознесуть по цілому місті й скандалу не уникнути.

Декілька хвилин вона зосереджено вдивлялася в темряву довкола себе, тоді вихилилася з вікна якомога далі. В обличчя війнуло холодом і з поривом вітру декілька сніжинок заплуталося у її волоссі. Здається, все спокійно. Не чути жодного підозрілого шуму, навіть запізнілих перехожих ніде немає.