Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 41
Наталія Гурницька
Завершилося тим, що в ситуацію втрутилася її тітка.
— Ну, і що ти собі думаєш? — якось увечері, залишившись із Анною наодинці, з притиском запитала вона її. — Доки ти соромитимеш себе і нас перед родиною та сусідами?
— Соромитиму? Я? — Не зрозумівши, про що та говорить, Анна зблідла так сильно, що й сама це відчула. — Неправда. Я нічого поганого не зробила. Я лише раз заходила до нього. Я навіть не хотіла туди йти. Він сам мені запропонував.
Слухаючи її, тітка аж рот відкрила від подиву.
— Зачекай, ти що, була у нього вдома? Коли?
Ціпеніючи від жаху, Анна злякано скулилася в кріслі.
— Ще восени. Але лише один-єдиний раз… Я не хотіла… Він сам мене запросив і…
Не дослухавши, тітка обірвала її на півслові.
— Як це запросив? Дмитро? Ти ж навіть не заручена з ним.
Розгублено кліпнувши, Анна густо почервоніла. То це вона говорить не про Адама.
— Ні, ні… Я не ходила до Дмитра. Я не зрозуміла… Я взагалі нікуди з ним не ходила. Він мені не подобається. Ви мені не вірите?
Тітка зміряла її роздратованим поглядом.
— Жодному твоєму слову. Щось із тобою діється, а що — зрозуміти не можу. Як собі хочеш, але я скажу Павлові, щоб поговорив із батьками Дмитра. Якщо в тебе нічого з ним не було — нехай відчепиться від тебе і не робить нам сорому перед родиною та сусідами, якщо ж ти збрехала — вийдеш за нього заміж.
— Заміж? Я? Але я нічого з ним не мала. Я не хочу. Чого я маю виходити за нього заміж?
— А чого ти маєш випробовувати наше терпіння і перебирати нареченими? Не поясниш?
Закусивши губи, Анна не відповіла.
— Доперебираєшся до того, що сама лишишся. Не дитина вже. Скажи, багато у тебе незаміжніх колежанок залишилося? Не розумію, що з тобою взагалі діється. А Дмитро, між іншим, — не найгірша для тебе партія.
— Але він мені не подобається.
— Господи, дитино, та хто ж тебе питатиметься, немудру таку. Мене теж ніхто не питався. Нічого, вийдеш заміж і потім ще дякуватимеш нам за це.
Спочатку Анна вирішила, що тітка лише лякає її, але незабаром зрозуміла, що та говорила серйозно. Вуйко Павло поговорив із батьками Дмитра, і перед нею знов постала проблема ймовірного заміжжя. Божевілля якесь. Доведеться розповісти все Адамові.
На її превеликий подив, він не лише давно все знав, але й доволі специфічно поставився до проблеми.
— Думаєш, якщо я мовчу, то нічого не бачу? Ти того, напевно, не розумієш, але тут цілком інакша ситуація. Мусиш сама визначитися, чого ти хочеш насправді — вийти заміж чи бути зі мною, бо так не буває, щоб мати одне й інше… І, знаєш, мені набридли твої шлюбні історії. Думай сама. Я нічого тобі не зробив. Якщо хочеш — можеш виходити заміж хоч завтра. Силою тягнути тебе до себе я не збираюсь.
Вражена словами Адама, Анна промовчала. Чому він нервує? Так, ніби її все це дуже тішить. Почувалася не лише несправедливо покривдженою ним, але знехтуваною у найкращих своїх почуттях. І кажи йому після цього правду.
Повернувшись додому, Анна замислилася. Отже, Адам давно помітив, що Дмитро упадає за нею. Можливо, навіть раніше, ніж вона сама. Помітив і нічого їй про це не сказав. Навіть не натякнув. Хотів подивитися, як вона реагуватиме на ці залицяння? Раптом їй пригадалося, як він уже кілька тижнів роздратовано приглядається до неї, і щось трохи почало розвиднюватися. Здається, він її ревнує. Ніколи б такого про нього не подумала. Такий розсудливий і розумний чоловік, а поводиться не краще, аніж будь-хто з її залицяльників. Кумедно.