Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 240

Розпитувати Терезу, а тим паче Адама про Анелю Анна не наважувалась, а тому врешті змирилася з тим, що майже нічого про неї не знає.

Якось вранці, шукаючи домашній рахунок, який вела ще минулого місяця і який конче мусила знайти саме сьогодні, Анна повитягувала з невеличкого жіночого бюрка у своїй кімнаті спочатку всі папери, тоді, перевіряючи, чи не завалився рахунок за шухляди, ще й їх. Нічого не знайшовши, вклякнула перед бюрком на коліна і рукою спробувала намацати, чи нема в щілині позаду шухляд якихось папірців. Здається, немає. Лише павутина та пилюка.

Анна вже хотіла підвестися з колін, аж раптом відчула під рукою якусь заглибину в дошці. Таємний сховок? Цікаво. Адже це бюрко колись належало Анелі.

Ані хвилини не завагавшись, Анна ножем для розрізання конвертів спробувала відсунути дошку вбік і з подивом відчула, що та подається. Цікаво. Вкрай цікаво.

Діставши дошку, Анна засунула руку якнайдалі й намацала пальцями згорток паперів. Навіщо їх тут сховали? Щоб ніхто не знайшов? Вона витягнула папери назовні й спробувала роздивитися. Листи якісь, чи що? Всі у пилюці й павутині. Довго тут пролежали.

Вона спантеличено глянула на пожовклі аркуші паперу. Куди вже гірше — читати чужі листи. Особливо якщо це листи покійної людини і якщо в них приховані особисті таємниці.

Анна нерішуче витягнула один із листів і боязко розгорнула. Ім’я того, хто писав все це, було їй невідоме, проте це не здивувало. Напевно, хтось із минулого Анелі. Але хто?

Майже здогадавшись, від кого заміжня жінка може ховати листи в таємному сховку свого бюрка, Анна злякано глянула на папери. Ні, їй таке категорично не можна читати. Анеля все одно вже померла, і аж ніяк не колишній коханці її чоловіка витягувати на світ Божий такі таємниці. Краще якомога швидше все це спалити. Не приведи Господи, щось із того потрапить до рук Адама. Таємниці, які ховаються у старих листах, іноді спроможні перевернути життя всіх довкола. Їй того хочеться? Аж ніяк.

Анна розгублено глянула на листи, які зараз лежали в неї на колінах, і ледь закусила губу. Суто жіноча цікавість боролася в ній зі шляхетними порухами душі, і останні зазнали грандіозного фіаско.

Обережно розгорнувши перший-ліпший лист, Анна пробігла поглядом по рядочках, а тоді, захопившись, на одному подиху прочитала всі вісім листів, які нещодавно видобула зі сховку. Чоловіка, який писав усе це, вона не знала, але те, що він кохав Анелю, не викликало в Анни жодного сумніву. Не могла лише зрозуміти, чи та з ним спала. У листах не було нічого, що би вказувало на очевидний адюльтер. Лише обережні натяки на взаємність почуттів і якісь таємні зустрічі. Невже в дружини Адама був коханець? Ніколи б не подумала.