Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 159

— Я шкодую, що приїхала сюди, — щільніше загорнувшись у шаль, Анна спробувала дихати глибше. — Зараз нізащо б того не зробила. Ідіть і більше не приходьте до мене. Моє бажання бачити вас ви аж ніяк не контролюєте.

Обдарувавши Анну доволі красномовним поглядом, Адам, проте, стримався від ще одного іронічного зауваження.

— Бачу, ти сьогодні не в гуморі. Прийду тоді, коли матимеш кращий настрій… І не надумай кудись виїздити. Усе одно знайду. Щойно тоді, а не зараз матимеш справжні проблеми.

На якусь мить Анна розгубилась, проте відразу прибрала байдужого вигляду.

— Моя найбільша проблема — ваша тут присутність. Мрію про той час, коли взагалі вас не бачитиму. І не приходьте — все одно не відчиню двері.

Глянувши на неї, як на людину не цілком адекватної поведінки, Адам різко розвернувся і вийшов геть. Ще за мить вхідні двері голосно гримнули, і на тлі цілковитої тиші цей різкий звук відлунив у голові Анни болем.

Затиснувши вуха руками, вона схлипнула і нарешті дозволила собі розплакатися. Що ж вона наробила? Усе ж так добре було. Адже бачила, що Адам хоче бути з нею та дитиною, а вона не залишила собі та йому жодного шансу на спільне життя. Навіщо вона сказала все це Адамові? Навіщо збрехала? Вона ж його любить. Любить понад усе на світі.

Розділ 10

Якось непомітно збігло ще декілька днів. Адам не навідувався, проте в кінці тижня Анна зустріла його тоді, коли вранці виходила з будинку. Судячи з усього, він спланував собі цю зустріч заздалегідь, бо, побачивши її, анітрохи не здивувався, а відразу підійшов. Розуміла, що мусила б розвернутись і втекти, проте за ці дні злість перегоріла і категоричність суджень похитнулась у бік обережності.

Адам привітався і, ніби нічого особливо не сталося, пішов поряд. Він не сердиться?

Анна кинула на нього швидкий погляд з-під крисів свого капелюшка і зловила на собі вивчаючий погляд у відповідь. Внутрішньо напружилась у передчутті неприємного з’ясовування стосунків, проте Адам заговорив про щось несуттєве, другорядне, і вона не помітила, як втягнулась у розмову. Навіщось розповіла, що помирилася з братом, що треба до справжніх холодів перекласти п’єц у кімнаті, бо він погано тримає тепло і сильно вистигає за ніч, що почувається на диво добре, бо нічого не болить і не турбує. Розуміла — не мала б йти поряд із Адамом, не мала б говорити з ним, навіть дивитися на нього не мала б, проте чомусь не розверталася, не йшла геть, а продовжувала йти, говорити і навіть усміхалася йому. Та й Адам весь час намагався торкнутись її руки, підтримати під лікоть і дивився на неї так, як дивляться лише на кохану жінку. Не випадкова зустріч малознайомих людей, як це мало б виглядати для сторонніх людей, а балансування на межі вкрай скандальної поведінки.

Зупинившись на Головній площі біля фонтану з Нептуном, Адам запитально глянув на Анну.

— Зайдемо в цукерню? — не так запропонував, як поставив він її перед фактом. — Зараз там малолюдно.

Зайшовши досередини, Адам обрав місце у найдальшому закутку зали, допоміг сісти Анні, зробив замовлення. Знов зосередив свою увагу лише на ній, і Анна раптом відчула, що реальність зі своїми картинками та звуками зсунулася кудись убік, попливла та набула ознак розмитого фону. Почувалася так, ніби вони з Адамом тут самі, цілу вічність разом і не мають жодних проблем у житті. Саме з ним їй добре, затишно, надійно. Він чоловік усього її життя.