Читать «Мій чоловік — пінгвін» онлайн - страница 8

Я сказала: «А як же гемоглобін?» і купила новий монітор.

Він сказав, що я нічого не тямлю в живописі, бо в житті не брала до рук пензля.

Я взяла до рук пензля і спробувала намазюкати Адріатичне море. Потім птахів на світанку. Наталку в барвистій хустині. Я робила це в проміжках між лекціями та приватними уроками, а ночами малювала на комп'ютері рожевих зайчиків. Вони знімали стрес.

Він реготав над моїми полотнами і сказав, що, якби мене вчили живопису з пелюшок, то в тридцять я вже, можливо, вміла б малювати «палка-палка-огірочок». Рожевих зайчиків він назвав «вибриками старої діви».

Одного разу ідіот Мацапура купив усіх моїх зайчиків і підписав контракт на виготовлення святкових листівок.

Він сказав, що з Мацапури бізнесмен, як із курячої цицьки бубен.

Кретин Мацапура організував виставку моїх полотен.

Він сказав, що Мацапура розуміється на мистецтві, як баран на аптеці.

Дегенерат Мацапура влаштував аукціон із розпродажу картин.

Він мовчки випив пляшку коньяку, поїхав у «Жорж» і влаштував бійку.

Картини чомусь розкупили. Переважно іноземці. Коли я повернулась додому з аукціону, він насвистував «Оnly you», чистив картоплю і, затамувавши подих, мив мої пензлі…

…І тоді мені стало сумно!

Він сказав, що це завжди так, бо талант приречений на сум і самотність (про злидні чомусь не згадав), але він постарається трохи її скрасити, хоча на роль законного чоловіка претендувати не наважується. Має за щастя бути моїм Музом. Або Мурзилкою.

Я мовчки випила 50 грамів «Мартіні», поїхала в «Жорж» і станцювала стриптиз на столі.

Він дав по голові офіціанту, по нирках міліціонерові і в око охоронцю, закинув бездиханне тіло в таксі і повіз мене додому.

Я сказала, що хочу на море. Сама. Назавжди.

Він сказав, що у його колишньої дружини криві ноги.

Я купила Йому закакане голубами горище разом із віллою. Собі я купила невеличкий двоповерховий будиночок в іншому місті. В іншій країні. Якомога далі від Нього та симпатяги Мацапури.

Картини я більше не пишу. Спогад про мистецтво і все, що з ним пов'язане, викликає в мене нервовий свербіж. Натомість я придбала дошку для серфінгу і мрію спробувати себе у водному спорті. Але куди мені! Води боюся, та й від природи я ляклива й нерішуча.

Щоранку з балкона власного будинку я тихцем спостерігаю за самотнім серфінгістом, який стрімко злітає на пінистий гребінь шаленої Адріатичної хвилі. Відважний, засмаглий красень. І у нього такі широкі, сильні, чоловічі плечі! Кам'яні!

ЩО СКАЗАВ КАМЮ?

Я щойно розпочала нараду, як зателенькала мобілка. Телефонувала Наталка. Серце передчувало недобре, бо через дрібниці вона переважно не турбує. Так і є. У слухавці чути схлипування:

— Наталю, щось серйозне?

— Дуже, — на мить вона замовкла і раптом зайшлася гучним риданням.

— Горе! Таке горе!

— Що трапилося?

— Ти уявляєш, я… я… я старію!!!

— Зрозуміло. Бери таксі і мерщій до мене в офіс!

Нараду довелося негайно припинити.

Наталка, бліда як смерть, влетіла до мого кабінету за десять хвилин. Не знімаючи плаща, гепнулася в директорське (тобто моє) крісло, дістала сигаретку і мовчки втупилась у стелю. В її очах була безмежна печаль, на щоках — вертикальні чорні смуги. А кажуть, що «Оріфлейм» не тече — брехня! Треба переходити на іншу парфумерну лінію.