Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 56

— Які новини? — спитала дівчинка.

— Ум-мгу-мга, — відповів дурник із повним ротом картоплі.

— Я так і думала, — погодилась Леля, ледь примруживши очі й повівши ними навколо.

Лисий швидше здогадався, ніж зрозумів, що зараз краще мовчати. А діти, схоже, знали цей знак давно, тож повелися дуже природно.

Петрусь дістав ножа й спитав Лисого, ніби це було продовженням розмови:

— То ти вважаєш, що краще робити замок із трьох колод?

— А чому ж ні? — Лисий вирішив підігравати, не знаючи поки, що задумала Леля.

— Та можна, — відповів Петрусь. — Тільки його важче буде замикати й відмикати — все ж таки три колоди…

— Але ж і розрубати буде важче.

— Це так… Тільки…

— Що?

— Лесику, ти ніби не розумієш, про що говорить Петрусь, — втрутилася Леля. — Просто він згоден з Інженером.

Лисий здивовано витріщився на неї.

— І не треба так дивитися, — спокійно відповіла вона на його погляд. — Не всі ж такі вперті, як ти.

Василько дуже природно пирхнув, ніби хотів розсміятися, та стримався. Аж Пластун зиркнув на нього якимось не своїм поглядом.

— їж, їж, — заспокоїла його Леля. — Ми не сваримося. Це Василько так жартує. Втім, ти маєш рацію, Пластуне. Тут у нас своя розмова, яка тобі, мабуть, не цікава.

— Ага! Ага! — захвилювався Пластун, аж відкушений шмат буряка випав у нього з рота.

Лисий знав Пластуна все своє життя. Коли Івась розповідав про побачене біля криниці, Лисий не міг не вірити хлопчикові, але йому все ж таки здавалося, що той трохи згущує фарби. Він не міг уявити Пластуна з відром, однак ладен був повірити, що таке можливе. Але розповідь про те, як дурник дуже пильно роззирнувся, перш ніж вилити воду в криницю, здалася йому такою неймовірною, що він ледве не поставив під сумнів усю Івасеву історію. Так само Лисий припускав, що Василькові могла приверзтися картина «розмови» між Любою та Пластуном. Або ж просто здалеку він міг прийняти одне за інше. Все могло статися.

Проте зараз несподіваний інтерес дурника до їхньої розмови хоч і не змусив повірити, що він не той, за кого себе видає, але… Лисий вирішив не втручатися в гру, затіяну Лелею.

— Розумієш, Лесику, — звернулася до нього дівчинка, — звісно, Інженер міг помилитися. Я знаю, що він мудрий і найрозумніший. Але в цій ситуації… Я не вірю в підкоп. До комори проникли через стріху або через двері. Інших слідів немає. Тому хай Петрусь зробить новий замок міцнішим і надійнішим.

Лисий тільки махнув рукою: робіть як хочете.

— Це ще добре, що злодій взяв тільки казанок, — задумливо сказала Леля, ніби ні до кого не звертаючись.

Лисий у відповідь мугикнув: мовляв, звісна річ!

— …бо якби, не приведи лихо, пропав… — Леля прикусила язика.

— Так, — твердо погодився Лисий, — то справді було б лихо.

Він кинув швидкий погляд на Пластуна й ледве зміг приховати своє приголомшення. Дурник не їв. Він тільки машинально опускав руку в миску, підносив її до рота й знов опускав, залишаючи на щоках червоні бурякові сліди. Очі його завмерли, спрямовані в одну точку. Пластун чекав, поки йому скажуть, про що йдеться. Він навіть не сподівався на такий успіх, на таку цінну інформацію. І Лисий зрозумів, що на перший раз і цього досить. Інакше якщо й не Пластун, то принаймні Люба (а він уже був майже впевнений у тому, що саме вона послала Пластуна на вивідки) неодмінно здогадається, що її дурять.