Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 32

— Якщо Лішак, то чи не задумав він отруїти все село — у нього ж зуб на вас, — припустив Борода.

— Як це він… хіба ж це що?.. — Вухань не міг погодитися хоча б тому, що це припущення висловив не хтось інший, а саме Борода. Як усі невеликі на зріст люди, він дуже ревниво й недовірливо ставився до велетня Бороди, тож брав під сумнів будь-які слова, якщо їх промовляв цей здоровань. — Ходитиме по хатах і той… «не хочете водички?» Чи як?

Петрусь засміявся, уявивши, як людина відчиняє двері своєї хати, а на порозі Лішак із казанком: «Водички попити не хочете?»

Тут Борода збагнув, про що говорила Наталка.

— То це Марічка стежить, щоб ніхто не налив води в криницю?

— Так, — відповів Лисий.

— Тут іще одне треба зрозуміти, — подав голос Петрусь. — Навіщо було рубати замок?

— Ну, це зрозуміло, — відгукнувся Борода. — Щоб зайти в комору.

— Та ні, — заперечив Петрусь. — У комору він зайшов якось інакше. І вже зсередини почав рубати.

— Як так зсередини? — Вухань образився, що Петрусь помітив щось таке, чого не помітив він сам. — Ану покажи!

Усі тісно обступили двері. Тепер, коли Петрусь звернув на це увагу, стало очевидно, що замок і справді рубали зсередини комірчини.

— Мабуть, від нас хотіли приховати, — роздумливо сказав Лисий, — як насправді можна проникнути до комірчини.

— А як тут можна було побачити, де рубати й де що стоїть? — додав Петрусь.

Справді, в коморі віконця не було, не було й будь-якого сліду, що міг би пояснити, чим тут світили. Лисий з Петрусем зайшли всередину, зачинили за собою двері, і їх огорнув безпросвітний морок.

Нічний птах

Під деревами було вже темно. Тут, у лісі, вечір наставав швидше, ніж на відкритому місці над річкою. Йти доводилося повільно. Хоч, звісно, Глина почув би небезпеку заздалегідь, але вони вже сьогодні не раз переконалися, що від нього буває не тільки користь, а й клопіт.

Ліс нашорошено перегукувався рипом, шипінням, писком, пугуканням та іншими звичними й тому не страшними звуками. Ліс готувався до ночі. Він ніби переходив з одного стану в інший — як людина, що вкладається спати після тяжкого напруженого дня. Різниця лише в тому, що ліс і вночі не спить. Просто вночі його життя стає іншим — жорстокішим і потаємнішим. І, зрозуміло, про це життя вони знали незрівнянно менше, ніж про денне. «Ми про ліс нічого не знаємо», — якось здивував Лелю Лисий. Уже стільки, скільки він знає, здається, й знати неможливо. А тут раптом: «Усі наші негаразди від того, що нам бракує знань. Ми навіть не знаємо, де ще є села, скільки їх. Чи вовкулаки живуть тільки в прирічному лісі, де ми їх бачили, чи ще десь. Що таке порожні дерева, хто такі мавки. А мавки ж знають про ліс щось таке, чого ми не знаємо, і русалки…» Тоді вона й завела з ним мову про необхідність сходити до русалок і познайомитися з ними. Сходила…

Леля постійно відчувала, яка вона брудна, — це її чи не найдужче мучило. Однак, попри це й страшну втому, вона відчувала радість, піднесення. Їй вдалося! Вона познайомилася з русалками, вона тепер знає, які вони небезпечні, але знає й те, які вони вродливі й веселі. Дівчинка розуміла, що зможе знайти з ними спільну мову.