Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 18

Василько тим часом відтяг Глину за кущ верболозу в кільканадцяти кроках від сосни, знайшов зручну позицію, щоб було добре видно Лелю й плесо ріки під нею, наказав собаці лежати поруч, зарядив арбалет і завмер. Тепер його діло — чекати й не висовувати носа.

Чорна курка

Припікало. Лисий зняв бриля й витер голову рукавом сорочки. Потім із відчуттям огиди надів бриля. Після повернення з Руїни батьків капелюх уже неможливо було носити. Борода сплів йому це ширококрисе очеретяне диво. Носити його загалом можна, тільки якщо нічого не робиш. Бриль був зовсім круглий і завеликий, тому тільки-но Лисий починав рухатися, бриль повільно сповзав на очі або на потилицю. Лисий благав Бороду зробити щось на зразок його старого капелюха, однак той відмовився.

— Я тобі не якийсь там… — казав Борода. — Що вмію, те й плету. Допетрав?

— Допетрав, — махнув рукою Лисий.

Зрештою, ходити з непокритою головою йому все одно не випадало. Він не Борода, в якого волосся не росте хіба що на очах.

Любина хатина стояла майже на узліссі. Зараз уперше Лисий подумав, що Любі, як нікому іншому, зручно залишати село непоміченою. Хоча далеко в цьому напрямку вона б не зайшла — за якусь сотню метрів лісок обривався. Там свого часу пагорб підмило повінню й утворилася висока круча. Ні спуститися вниз, ні піднятися нею до села не вдавалося навіть Довгоногому, коли в дитинстві вони бігали туди гратися.

З цього боку село й не охороняли. Пости вартових стояли правіше й лівіше — там, де ліс огинав яругу. Втім, Люба, безперечно, знала, де чергують вартові, тож для неї було зовсім не складно обійти і їх непоміченою.

Навіщо їй це, Лисий не знав. Він тепер зрозумів, що зовсім нічого не знає про цю вродливу самотню дівчину. Тільки те, що вона самотня, що ніхто не хоче з нею одружуватися через її лиху вдачу і що бабуся в Люби була ворожбиткою, зцілювала людей. Він би, може, й тепер не зацікавився нею, якби не дві обставини сьогоднішнього ранку. Перша — це зустріч із нею біля дому Інженера на світанку, а друга — те, що Люба крутилася біля дуба з таким дивним висотним пнем.

Тут цілком міг бути простий збіг, який нічого не означав. Ну, зайшла дівчина до Інженера. Той був старійшиною в селі й сам вирішував, кому до нього заходити, а кому ні. Ну, пройшлася повз дуб, привіталася з хлопцями, прогулялася ще собі до лісу та й повернулася. Випадковістю могло бути й те, що гуляла вона там, де її не могли бачити вартові, й те, що саме в цьому місці стоїть той незбагненний дуб. Усе могло бути звичайним збігом подій, ніяк між собою не пов’язаних.

Мабуть, тут більше важила дивна й неприязна поведінка Інженера після того, як хлопець повернувся з Руїни. Йому все було не так, він виступав проти всього, що Лисий пропонував. Навіть коли вже Лисий довів, що його пропозиції можуть бути корисними, як це трапилося з криницею. Тепер навіть дивно згадувати, що така проста ідея не спала на думку нікому з односельців раніше. Коли вже справу було закінчено і всі обливалися крижаною водою, щасливо регочучи, дехто з них пригадав, що колись чули про криниці, але цей спогад чомусь повернувся тільки тепер.