Читать «Україна: історія» онлайн - страница 468

Для багатьох мешканців таборів два-три роки, які вони там провели, стали особливою й навіть цікавою добою їхнього життя. В «республіках ПО» було чимало молодих енергійних освічених людей. Маючи їжу та дах над головою, вони, однак, не могли знайти собі роботу в Німеччині, де панувала економічна розруха. Отож, аби задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, «ПО» розгорнули бурхливу організаційну, культурно-освітню та політичну діяльність.

Це підтверджують цифри. Незважаючи на обмеженість коштів, українські «ПО» фінансували два вищих учбових заклади університетського типу, майже 40 гімназій та понад 100 початкових шкіл. Було відкрито десятки професійних курсів, засновано 85 парафій, відновлено скаутську організацію «Пласт». Особливо значними масштабами вирізнялась культурна робота. В таборах існувало 35 бібліотек, 41 хор, 13 оркестрів, 33 театральні гуртки, а також три професійні театральні трупи. На їхньому рахунку — постановка 1400 п'єс, проведення 900 концертів, 350 культурно-пам'ятних урочистостей. Тоді ж було видано, хоч і на якісно різному рівні, 230 часописів і 800 книжок.

Однак теплична атмосфера таборів крила в собі й чимало неприємних несподіванок. Змушені жити разом, східні (радянські) та західні українці болісно усвідомили, що їх розділяють значні соціальні, культурні й психологічні бар'єри. Ситуацію ускладнювали протиріччя між католиками та православними. Однак значно серйознішими були конфлікти, що спалахували між представниками різних політичних партій, особливо між бандерівською та мельниківською фракціями ОУН. Прагнучи утвердити свій політичний та ідеологічний контроль над усією еміграцією, багаточисельна бандерівська фракція відзначалася особливою агресивністю та авторитарністю. І хоч бандерівцям не вдалося завоювати симпатії інтелігенції, вони стали досить впливовою силою серед селян та робітників, що складали більшість вигнанців.

Протягом 1947—1951 pp. було здійснене переселення «ПО» на постійні місця проживання. Орієнтовна кількість тих, хто переїхав з Німеччини та Австрії до різних країн, така: 80 тис.— до США, 30 тис.— до Канади, 20 тис.— до Австралії, 20 тис.— до Великобританії, 10 тис.— до Бельгії, 10 тис.— до Франції, 7 тис.— до Бразілії, 6 тис.— до Аргентіни. Багато з тих, хто рушив до Великобританії, Франції, Бельгії та Латинської Америки, з часом оселилися у Північній Америці.

* * *

Рішення покинути батьківщину було одним із найдраматичніших у житті українців-емігрантів. Його вплив на соціально-економічні, культурні, психологічні та політичні аспекти їхнього буття був глибоким і складним. Однак постає й інше питання: хто зробив правильніший вибір — ті, котрі рушили за кордон, чи ті, котрі залишилися? Оскільки це питання не досліджене емпірично, вдамося до окремих спостережень.