Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 72

Воно чує кроки й стрибки, зрозумів хлопець. Якби ж хоч одне дерево поблизу! Однак навколо були самі чагарі. Але ж воно не може під землею рухатися так само швидко, як він бігає! Лисий чимдуж кинувся тікати. І вже через якихось п'ятдесят кроків зрозумів, що не втече. Різко звернув праворуч і почув, що на тому місці, де мусив бути його наступний крок, якби не цей поворот, випірнула з землі роззявлена паща. Тієї ж миті ліву ногу його обпік гострий біль — хробак зачепив його правою клішнею. Лисий не встояв на ногах і покотився по піску. Звірюка, не спиняючись, сунула за ним — тепер уже поверхнею землі.

Не підводячись на ноги — на це не було часу, — Лисий колотив шаблею перед собою. І цього разу йому пощастило влучити в проміжок між суглобами панциря. Одна клішня відлетіла, а з отвору витекла густа зелена погань. Мабуть, від болю хробак вигнувся всім тілом, високо задравши голову, а потім різко впав прямо на нього. Однак цієї миті — поки чудовисько піднімалося, Лисому вистачило, щоб відкотитися. Долаючи біль у литці, він кинув своє тіло не від хробака, а швидше назустріч йому і трохи ліворуч. І коли вся ця велетенська туша падала на землю, хлопець сторчма поставив шаблю під її черево, вкрите поперечними хітиновими лусками. Він цілком випадково влучив між ними — шабля на всю довжину ввійшла в тіло. І тієї ж миті на голову хробакові просто з неба впала важка дерев'яна ступа.

Пролунало розложисте «крак!!!», і хітиновий череп луснув, а ступа підскочила, Леля не втрималася за її край і сторчголов вилетіла на пісок, не випустивши однак мітли з рук, а ступа, втративши керманича, впала поруч, покотилася й зупинилася, впершись у чагарі.

Посланець

Лисий одразу скочив на ноги й зігнувся, схопившись за литку — вона була геть закривавлена. Він ступив півкрока в напрямку до Лелі й побачив щось таке, чого не бачив іще ніколи в житті.

Його довжелезна від призахідного сонця тінь плавно рухалася по колу. Щойно вона була просто перед ним, а тепер пішла праворуч, зайшла за спину й зупинилася біля голови хробака, що звивався на піску й колотився, ніби в пропасниці. Лисого щось тягло вслід своїй тіні, неначе він був прив'язаний до неї. Йому багато що стало ясно. Але зараз вдаватися в ці міркування не було часу. Хлопець зробив зусилля над собою, відвів погляд від тіні й рушив, шкандибаючи, до Лелі.

Однак, з'ясувалося, нічого страшного не трапилося. Леля сама підвелася на ноги, і тепер вона зачудовано дивилася, як її тінь поповзла до хробакової голови. Немов миша перед гадюкою, Леля завмерла й повільно рушила до хробака.

Лисий підскочив до неї й схопив за руку.

— Ти куди?

Вона ніби прокинулася.

— Шо за напасць? Він мене прицягує!

— Я знаю, — сказав Лисий. — Мене також. Треба не дивитися на свою тінь.

— Ступа! — раптом згадала Леля й побігла до неї.

Лисий сів на пісок. Нога страшенно боліла і з неї цибеніла кров. Іще чверть години — і сил не залишиться зовсім, подумав він.