Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 5

Вона тут же підхопилася на ноги, але було пізно. Хлопець уже стояв з незарядженим арбалетом у руці, спрямувавши на дівчинку вістря своєї шаблі, зеленої від розрубаної перед тим їдючої жаби. Що робити далі, він не знав. Дівчина також. Широко розкритими очима вона здивовано витріщилася на Лисого.

А потім зненацька усміхнулася.

— Я хоціла зрубати, — вона вказала очима на щось за хлопцевою спиною.

Він мимохіть озирнувся й тут же полетів на траву. Шаблю він не випустив, але арбалет знову був у руках у Лелі. Поки він підводився, вона миттєвими рухами вихопила з-за плеча стрілу й напнула тятиву.

Але це вже не так злякало Лисого, як те, що він побачив, коли озирався. На місці їдючої жаби, що на його очах почала проростати, нічого не було, тільки з-під землі повільно вигвинчувався ніжно-зелений пагін з крихітним листочком на вершечку.

Перемир'я

Забувши про заряджений арбалет, Лисий кинувся до пагона й одним махом зрубав його. Леля витягла з землі стрілу, втрачену під час сутички, й, затиснувши в кулаці за оперення, простромила маленький листочок, який одразу пожух. Арбалет її весь цей час дивився на хлопця.

— Вони що, всі попроростали? — спитав Лисий, і без того, власне, знаючи відповідь. Лиш промовивши запитання, він одразу пошкодував про те. Це не було проханням, але вийшло так, ніби він сам знову розпочав розмову з чужинкою.

— Так, коли гине материнка, всі її охоронці проростаюць і самі стаюць материнками.

Дівчинка пильно роздивлялася навколо, намагаючись триматися подалі від шаблі. Вони повільно рушили тим самим маршрутом, яким хлопчик тікав від жаб, пильно вдивляючись у траву перед собою.

— Охоронці? — мимоволі перепитав Лисий.

— Листочки — вони ж її охороняюць.

— Від кого?

— Ну, від тебе, наприклад.

— Та вони мене мало не вбили! Я й гадки не мав чіпати той кущ.

— Звідки ж їй було відаць, — усміхнулася Леля. — Ти так довго витріщався на неї з-за дерева…

— Чекай, — раптом збагнув він. — Ти що, від самого початку стежила за мною?

— Звісно. Це ж моя робота. Я вартова.

— То ти… — у нього запаморочилося в голові. — Ти охороняла цю погань?

— Ну, не тебе ж…

Лисий зрозумів, що з нього глузують, і роздратовано замовк. Зрештою, так було краще, бо вони тут же побачили перший паросток, на якому вже було двійко величеньких листочків. При наближенні дітей пагін почав розгойдуватися й стискуватися в пружину. Хлопець кинувся до нього й змахнув шаблею. Пагін упав на траву, але в останню мить від нього встиг відділитися листок. Тієї ж хвилі повз його ногу просвистіла стріла й пришила жабу до землі.

— Ти більше так хутко не скачи, — промовила Леля. — Я ж могла тебе пораниць…

Лисий ще більше роздратувався. Зрештою, ким вона себе вважає — робити йому зауваження. Йому! Хто вона така!

А й справді — хто вона така? Відчувається, що ліс вона добре знає, спритна, дуже добре стріляє — не гірше, ніж Гостроокий. Тільки той стріляє з лука. Арбалетів у них немає. Лисий взагалі б не зрозумів, що то за штука у неї, якби Інженер не малював йому різних видів зброї…