Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 30
Сергій Оксеник
— Хто вже не хоче малини, пошукайте м'яти, — сказав Лисий. — Але далеко не відходьте!
Діти тут же залишили кущі й повільно розбрелися, дивлячись собі під ноги. Леля перелила рештки води зі своєї баклажки до баклажки Лисого, а сама тепер набивала свою малиною.
— Хай би краще відпочили, — сказала вона. — Малі вже на ногах не стоять.
— Ніколи відпочивати, — буркнув Лисий, хоч дівчинка, безперечно, мала рацію. Він також мав рацію. Знову дві правди.
В заростях злякано зойкнула Марічка.
Ріка
Як з'ясувалося, ніякої небезпеки не було. Швидше навпаки. Марічка побачила вужа й зойкнула ще до того, як роздивилася, що це не гадюка. Івась зловив плазуна, і тепер пояснював їй, що у вужа жовті вуха, і що вуж не отруйний.
Лисий вичистив його нутрощі й шаблею розрізав вужа на дев'ять приблизно однакових частин.
— Ти збираєшся їсти його сирого? — Леля дивилася з огидою.
— Вужів можна їсти сирими, — відповів Лисий. — Якщо небагато. А багато у нас і немає.
Кожен шматочок він надрізав на спині. Тепер шкіра легко знімалася. Він вгризся зубами в соковите м'ясо. Спочатку Івась, потім Леля, а за ними й інші діти також покуштували. Спершу вони жували, не приховуючи огиди, але скоро зрозуміли, що це досить смачно. Та й голод не тітка.
Потім Леля викопала неглибоку ямку, всі поскидали туди кістяк і шкіру. Лисий подумав, що це правильно — запах не привертатиме небажаних відвідувачів, — і додав рештки своєї частки вужа. Леля ногою загорнула ямку піском.
— Молодець, Марічко, — похвалив Лисий за вужа. — Це означає, що десь недалеко мусить бути вода. Ви сідайте відпочиньте, а я піду на вивідки.
З півгодини він ішов по вужевому сліду, помітному на піску, а потім уже простував на запах води. Запах був неприємний, якийсь кислий, але це напевне був запах великої води. За якихось дві сотні кроків Лисий натрапив на кам'яний паркан. На колишній паркан. І в свої кращі часи це не була висока споруда. В одному місці лишився цілий шматочок — нижче зросту Лисого. В обидва боки паркан тягнувся безкінечною ниткою. За ним був потрісканий і розірваний деревами схил, колись вкритий таким самим каменем, з якого збудовано паркан.
А внизу за ним Лисий побачив те, що раніше, безперечно, було річковим дном. Багато років тому вода відступила, а на її місці буйно розрослися трави, кущі й дерева. Вони стояли нездоланною густющою стіною, і крізь цю стіну води не було видно. Важко навіть сказати, який цей ліс завширшки. У кронах дерев репетував пташиний базар. Мабуть, там, де вода відступила, мул колишнього дна став щедрим ґрунтом, на якому й розбуяло все це багатство.
Гущавина була такою непролазною, що можна було зовсім не боятися нападу звідти. Хіба що плазуни, які тут, безперечно, водяться. Але плазуни зненацька не нападають, якщо не наступиш на них. От там, у заростях, це можливо. А як же треба було б туди потрапити. Це ж скільки пташиних яєць там можна набрати! А що може бути поживнішим за пташині яйця!