Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 29

У путь

Вони вирушили дуже рано, ще й сонце не зійшло. Через годину натрапили на малинник, і це було до речі. Добру годину збирали ягоди, понаїдалися, і з собою взяли скільки могли. Ще через годину надибали струмок. Усі згрудилися навколо, але пити не бралися. Мала Марічка нахилилася над водою й довго принюхувалася. Потім набрала в долоню води й намірилася пити.

— Зачекай! — зупинив її Лисий.

Він зачерпнув у руку води, понюхав її й хлебнув. Вода була добра.

— Тепер пий, — сказав він Марічці.

Напилися всі, наповнили баклажки. Постаралися запам'ятати це місце. Якби не вовкулаки, чий табір мав бути зовсім близько, кращого місця для того, щоб залишити Лелю з дітьми, годі шукати.

Усі зупинки були вдалими, але згаяли багато часу, і Лисий нервувався. Втім, можливо, він непокоївся з зовсім іншого приводу.

Потім дорогу перетнула жива річечка з великих сірих мурашок. Лисий вирахував, що мурашник мусив бути зліва, тож вони пішли праворуч, тримаючись на безпечній відстані від мурашиної доріжки. Обходити довелося досить далеко, доки не побачили мертвого потворного оленя з трьома рогами, якого мурашки крихітними порціями переносили до себе в мурашник. Наближатися було небезпечно, тож так і не з'ясували, від чого олень загинув.

І знову намагалися рухатися просто на південь — повільно, обережно, нашорошено. Ніяких ознак вовкулачого табору не було, і це ще більше турбувало Лисого. Якби ж його проминути вдень! Вночі вони не зможуть іти. Це занадто небезпечно. Вже зараз він відчував, що діти — особливо Марічка — дуже втомлені. До вечора ще далеко, але його все більше непокоїло, де знайти місце для нічлігу.

Ліс порідшав, ставав чисто сосновим, під ногами все частіше шурхотів пісок. Після вчорашнього дощу пісок уже висох, але свіжі сліди на ньому легко було розпізнавати. Тут проскакав заєць. Зайці — дуже добра їжа, але полювання на них вимагає часу, до того ж сирого їсти не будеш, а розкладати вогонь вони не могли ні в якому разі.

Кабани. Їх було не менше десятка. Пробігли на схід. Не вистачало ще натрапити на цю зграю! Стрілою його не візьмеш, а списів у них немає. До того ж, щоб узяти кабана на спис, треба бути здоровим сильним чоловіком. Такого легкого мисливця, як Лисий, кабан змете на своєму шляху, мов порошинку. А якщо буде поранений, то напевне повернеться й доб'є. Це один кабан, а тут ціла зграя! Правда, самі кабани їх не шукатимуть. Вони теж уникають таких зустрічей. Цікаво, чи бояться кабанів вовкулаки? Мабуть, ні. Вони теж ідуть зграєю, швидше за все, кабани тікають від них, як обпечені.

Вовкулачих слідів не було. Отже, до табору ще далеко. Якщо ґрунт і ліс не зміняться, обійти вовкулаків не вдасться.

Тепер доводилося йти повільніше — постійно шукаючи більш-менш густі зарості, уникаючи відкритого простору.

Знову знайшли малинник. Знову та сама їжа. А іншої немає. Діти їли малину без задоволення. Лисий і сам не зміг себе змусити з'їсти багато. Та й голод ці ягоди не дуже вгамовували. Щоправда, вгамовували спрагу, а це теж чогось варто. В цих пісках води не знайдеш.