Читать «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий» онлайн - страница 25
Сергій Оксеник
Лисий не зразу збагнув, чому це відкриття так вразило його. А коли зрозумів, його охопив панічний страх. То був страх, який паралізує волю, змушує бігти світ за очі, нічого не помічаючи під ногами. Він мало не звалився з дерева просто під ноги вивідниці.
А їй дощ дошкуляв значно більше, ніж йому. Вода змила запах хлопчикових слідів, і вовкулачиця тепер не знала, де його шукати. Вона ще погарчала на дощ, але це не справило на нього ніякого враження, тож тварюка повернулась і пішла, час від часу зводячись на ноги, щоб почесати собі кігтями мокру спину.
Дощ не вщухав. Лисий уже промок наскрізь, страшенно змерз, але й далі нерухомо сидів на дереві й чекав. Вовкулачиця мусить повернутися. Спалахи блискавки шматували ліс. Хлопчик знав, що під час грози не можна бути не лише на дереві, а й під деревом. Однак він тільки благав блискавки обійти стороною дуб, на якому сидів, та не злазив.
Якось дуже раптово припинився дощ. Одразу стало тихо й світло. І тут же повернулася мокра й люта вовкулачиця. Вона нюхала землю й гарчала, бо всі сліди було змито. Тепер головне, щоб вона не пішла в напрямку халабуди, де сиділи Леля з дітьми.
Але вона саме туди й пішла. У колчані, який Лисий прихопив з собою про всяк випадок, були тільки червонопері стріли. Зупинити її собачим гавкотом? А потім?
Лисий тихенько зліз з дерева й подався слідом за вовкулачицею. Коли між ними лишалося близько ста кроків, хлопчик різко зламав гілку на осиці.
Волохата тварюка миттю озирнулася, ошкірилася й кинулася до нього. Лисий побіг щодуху, пам'ятаючи, як швидко бігають вовкулаки. Він мав план, але зовсім не був упевнений, що той план спрацює. Він мав тільки одну позитивну рису — був єдиним, який спав хлопцеві на думку.
Злітаючи з пагорба до улоговини, Лисий уже чув за собою тупіт ніг. На тому місці, де ще зовсім недавно стояв гайок верболозу, тепер була величезна калюжа. Хлопчик кинувся оббігати навколо неї. І встиг. Просто за спиною хлюпнула вода й одразу по тому розляглося розпачливе виття вовкулачиці. Невже спрацювало? Лисий озирнувся й тоді зупинився. План спрацював.
Звірюка стояла по коліна в воді й не могла зрушити з місця. Навколо ніг її вода ставала густо-червоною. Руки вовкулачиці були майже по плечі занурені в воду. Вона намагалася спертися на них, щоб звільнити ноги, настромлені на гострі пеньки, що лишилися від лози, але руки повільно й неухильно занурювалися в болото.
Те маленьке болотце, навколо якого Лисий стільки виходив сьогодні з шаблею, навколо якого крутилися діти, виявилося трясовиною.
Шкода наш будинок
Виття вовкулачиці, мабуть, далеко було чути. Вона просто розривалася, аж Лисому стало шкода її. Втім, нічим допомогти він не зміг би, навіть якби схотів. А таким бажанням хлопчик не міг похвалитися. Він уже повернувся, щоб іти геть, коли знову почув тупіт ніг.
На пагорбі з'явилася захекана й нажахана Леля з арбалетом у руках.