Читать «Хвилі над нами» онлайн - страница 6

Але як тільки подме вітрець, з'являться легенькі брижі на поверхні води — все зникає за непроникною завісою.

Я наслухалась оповідань про так зване корейське вікно, або «підводний бінокль, ящик чи трубку з скляним дном. Під час однієї з поїздок я зробила такий бінокль, вмазавши шматок скла в консервну банку з вирізаним денцем. Результат вийшов не дуже добрий. Гострі вінця банки врізалися в обличчя, хвилі захлюпували через її край, поле зору було дуже обмежене. Але те, що я побачила, зачарувало мене на все життя. Це було на Азовському морі, де підводні краєвиди досить бідні й одноманітні, а моє перше знайомство з рибами в природному середовищі мимоволі обмежувалося тільки бичками, що найчастіше зустрічаються коло берега. Лежачи на камені і дивлячись у свій убогий бінокль, я сушила собі голову над конструкцією окулярів чи маски, яка б дозволяла вільно пливти у воді, дивлячись на підводний світ. Було вирішено до наступної поїздки дістати маску від протигаза і з її допомогою розв'язати всі проблеми. Передбачалося прив'язати гофровану трубку до шматка пінопласту чи пробки, щоб можна було дихати, лежачи у воді вниз обличчям.

Якби я уважніше стежила за літературою, мені б не довелося морочити собі голову над конструкціями підводного спорядження.

Восени, повернувшись з Азовського моря, я переглядала в бібліотеці інституту журнали минулих років. Неуважно гортаючи товсті глянцьовиті аркуші, я випадково побачила фотографію людини в овальній масці, що закривала очі і ніс, з балонами за спиною і дивними, жаб'ячими лапами на ногах. Людина пливла серед різноколірних коралів, над її головою вилися смугасті рибки. Підпис говорив: «Дюма досліджує корали Червоного моря».

Я уважно прочитала статтю. Виявилося, що чудова ідея проникнути в підводний світ була новою тільки для мене. В літературі на цю тему, відібраній у бібліотеці, докладно розповідалося про два можливі шляхи, якими можна було йти під воду.

Перший шлях — складної і дорогої апаратури — акваланга. Це прилад, що складається з одного або двох балонів (п'яти-семи літрів кожний), в яких міститься повітря, стиснене до 150–200 атмосфер, і легеневого автомата, що регулює подачу повітря в легені водолаза під тиском, рівним тиску води. Запас повітря, залежно від глибини і виконуваної роботи, може забезпечити дихання під водою від кількох хвилин до години з лишком.

Щоб наповнити акваланг повітрям, треба мати компресор і складну систему фільтрів. Ці фільтри очищають повітря, що надходить до балонів акваланга, від пилу, масла і шкідливих домішок, але не можуть очистити його від чадного газу, найстрашнішого ворога. Домішка чадного газу в 0,15–0,20 процента вже смертельна для людини, а під водою небезпечні навіть 0,05 процента. Треба, щоб заряджання балонів відбувалося там, де немає працюючих двигунів внутрішнього згоряння, і бажано мати компресор з приводом від електродвигуна.