Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 84

— Навряд чи це був наркоман.

— Так чи інакше — він явно дременув сюдою, — відказав Денисенко. — Унизу, у дворі, валялися молоток та гостро заточена клюкарза.

— Клю... що?

— Такий інструмент, типу стамески. Використовується для різьби по дереву. Я трішки цікавився свого часу. Перевіримо ці штуки на наявність відбитків.

— Он як, — замислено почухав підборіддя Сокіл. — Слухай, ти не зобов’язаний мені все це викладати...

— Все одно дізнаєтеся, — повів плечима Денисенко. — Та й не знаю, у кого з нас більше шансів схопити цю падлюку. І мені, власне, по фіг, хто це зробить. Аби зробив.

— А ти молодець, — посміхнувся Сокіл. — Не заперечуєш, якщо я поставлю свідку запитання? Всього одне. Доки не з’явився Великий Бос.

— Тільки не тисніть, — прошепотів той, і Олег кивнув у відповідь. Він присів навпочіпки поруч із Тамарою, яка все ще підпирала голову, щось беззвучно бурмочучи.

— Пані Тамаро, — тихо звернувся він до неї, легенько торкнувшись плеча дівчини. — Пані Тамаро, я розумію, як ви себе зараз почуваєте, і розумію, що вам нині не до цього... Мене звати Олег Сокіл, і я хочу, щоб ви відповіли мені всього лиш на одне маленьке запитання. І все. Більше я вас не турбуватиму. Домовилися?

Тамара не змінила пози, і він вже подумав, що нічого не вийде, коли та ледь чутно вимовила:

— Що ви хочете знати?

— Лише одну річ. Та спершу скажіть — ви були подругами з пані Мстиславою? Чи просто працювали на неї?

— Так, ми дружили. Десь років п’ять. Славка була моєю найкращою подругою.

— Тоді ви можете знати... Скажіть мені, якщо так, — вона коли-небудь робила аборт?

Тамара нарешті відірвала обличчя від власних долонь і червоними од сліз і тертя очима глянула на нього.

— А ви звідки це знаєте? Вона нікому не казала, окрім мене!

— Отже, робила, — ствердно сказав Сокіл більше самому собі.

— Так, приблизно два роки тому. Коханець її колишній посприяв, скотина. П’яний був, порвав презерватива. А в неї тоді якраз почалося щось із нирками, якесь загострення. Лікарі казали, що народжувати не можна. От їй і довелося робити аборт, у якійсь там приватній клініці. А той гівнюк, коли дізнався, втік...

— Це ще що таке? — гримнув позаду голос Пасківа. — Я тобі що, дозволяв свідків допитувати, маму твою?!

— Маму не чіпай, — Сокіл звівся на ноги, примирливо здійнявши руки. Так чи інакше, він дізнався про головне. Ще одне співпадіння? Випадковість? О, навряд. Тепер він знав, що робити далі. — Я вже йду.

— От і йди, — злобно кинув Пасків. — Тобі робиш послугу, а ти мерщій на шию лізеш. Подивився і досить, а тепер на хрін звідси. За справу беруться специ.

— Успіхів, — незлобиво буркнув Олег, коли спускався сходами. Шкода, що не вдалося розпитати ту покалічену відвідувачку, може, вона б теж підкинула якусь цікаву інформацію... ну, то було другорядне. Якщо буде потрібно, знайде спосіб і розшукає її в лікарні. Він і так щойно добряче просунувся вперед. Для повноти картини залишалося лише відвідати декого й остаточно розставити крапки над «і»...