Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 118

— Ні. Він жодного слова не сказав. Я знайшов їх шлюбне фото. То був дійсно сюрприз.

— Зараза, — всміхнувся Пасків. — Не передбачив. Ну то нічого, все одно вийшло цілком пристойно.

— Для чого ти зв’язався з нею? Ти знаєш, що вона чотири місяці провела в «жовтому домі» під Миколаєвом?

— Знаю. І що? Як жінка вона мене цілком задовольняє. А на все інше мені начхати.

— Господи, — на якусь мить від цієї відвертості Олег розгубив усі слова. — Ідеальна пара психопатів.

— У твоєму становищі вже має бути не до жартів. Керуй давай автівкою, і, може, застанеш свою подружку ще цілою.

— А я що роблю? Ти краще скажи: ти від самого початку знав, що вона вбивця?

— Що ж ти, падло, ніяк не заткнешся, га? — роздратовано відказав майор. — Зуби забалакуєш? Ти що, думаєш, це тобі чимось допоможе?

— Просто хочу знати. Зрозумій мене. Не дарма ж я стільки працював?

— Що так, то так. Допрацювався до могили. Гаразд, цікаво — відповім: ні, спочатку я взагалі нічого не знав. Потім вона розповіла, що з нею сталося.

— Чоловік її підставив.

— Ага, підробив аналізи. Я їй запропонував засудити це гівно, та Ольга відмовилася. Сказала, що то було випробування для неї. А про те, що це вона вбиває, я дізнався якраз на місці першого вбивства, у Шевченківському Гаї. В руці у Мирослави Стецюк була сережка, така сама, які Ольга носила. Критична помилка, але я перший її знайшов. Інакше всього цього могло б і не статися. Тоді вона мені все й розповіла.

— І ти її підтримав.

— Звісно. Та ми домовлялися лише про три вбивства.

— Господи, а тобі це для чого було потрібно?

— Професійна цікавість, — вишкірив зуби Пасків. — Хотів перевірити, як довго я зможу дурити всіх навколо. Виявилося — майже до безкінечності... якби ти не приперся.

— Вибачай, я не знав про твоє шоу, коли повертався додому. — Вони проїхали повз приміський вокзал. Ще трохи, і полишать Львів. Та Сокіл не мав жодного бажання їхати до кінця в компанії майора. — Ще одне питання: як вона обирала жертв?

— Тю, а ти що, не знаєш?

— Не знаю чого?

— Вона сама була лікарем. Працювала під керівництвом чоловіка в тому ж «РепроМеді». Акушер-гінеколог. Усі майбутні жертви пройшли через її руки. Усі були її пацієнтками. Як же це ти до цього не докопався, га, генію?

— Просто не встиг. — Це дійсно була новина, яка, втім, вже нічого не міняла.

— Це вже нічого не міняє, — підтвердив Пасків. — Ну що, полегшало? Тепер здихати буде простіше?

— Набагато. То ти свою любаску на власній дачі тримаєш?

— Точно. Дуже, знаєш, зручно. Завжди під рукою. Ще питання є?

— Ні. Є тільки зауваження. Одне-єдине. Стосовно дрібнички, про яку ти не подумав.

— І що ж це? — театрально звів брови майор.

— Ремінь безпеки.

Наступної секунди Сокіл втопив акселератору підлогу, і «б’юїк» різко пришвидшив рух — лише для того, щоб на швидкості п’ятдесят п’ять кілометрів на годину від душі врізатися в зад молоковоза, який досі меланхолійно повз попереду. Пасківа буквально висмикнуло із сидіння — миті вистачило, аби він пробив дірку в лобовому склі власним тілом та ракетою вилетів на капот. Самого Олега жбурнуло на кермо, і, не зважаючи на пасок та вчасно виставлені перед собою руки, він відчув, як від удару зламалося ребро, а то й два. Дихання відразу ускладнилося, та зараз це його не турбувало — Пасків усе ще тримався на машині. Одна його штанина зачепилася за ручку опускання скла на дверцятах, і це завадило поганцю приземлитися на асфальт або ж розбити голову об цистерну. Більше того, він навіть був при тямі, а «макаров» якимось дивом досі тримався в руці. Пасків смикнувся на капоті, неначе велетенська рептилія, прагнучи розвернутися до кабіни, і в полі зору виникло його лице, наполовину залите кров’ю, з хижо вищиреними зубами та виряченими очима агресивного безумця. Він спробував позадкувати, аби знову опинитися на сидінні.