Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 113

Не вдалося.

Щось тримало її руки за спиною. Мотузка, зрозуміла вона. Тонка, але міцна мотузка, яка врізалася в шкіру на зап’ястках. Вона ж була накинута також і на шию, й така відчайдушна спроба сісти викликала ядуху та кольорові кола перед очима. Відхекавшись, Ніна на мить замружилася, знову прокрутивши в голові наявні спогади.

Що ж сталося?

Хтось прийшов до агенції. Хвилин за п’ять після того, як з неї пішов Олег. Згадався попереджувальний дзенькіт дзвоника над дверима, потім кроки. Цокання.

Жіночі підбори. Чийсь силует на матовому склі у дверях офісу. А потім...

Потім до офісу увійшла розшукувана ними жінка, вдягнута в довгий бежевий плащ. Ольга Ясинська власною персоною.

Далі все було якесь нереальне. Усе разом тривало, мабуть, не довше чотирьох секунд — замало, аби одразу зрозуміти, що відбувається. Рада підвелася з-за столу назустріч гості, і та у відповідь доторкнулася до неї чимось маленьким і чорним. Пролунав тріск, і відчутно запахло озоном, а секретарку кинуло об стіну, неначе ганчіркову ляльку. Це сталося мимохідь — жінка навіть не вповільнила свій рух. Вона йшла просто на Ніну.

Згадалася власна інстинктивна спроба захиститися. У повітря злетіло все, що було на столі, — папки, папери, ручки, калькулятор, шефів ноутбук. Згадався крик про допомогу, який зародився у грудях, але так і не вилетів назовні, бо жінка таки встигла торкнутися і її також. У шкіру неначе увійшли жала тисячі шершнів або ж навіть розривний снаряд, що відправив її в довгий політ у сповненій озоном темряві. Політ, який завершився падінням лише щойно.

Хоча мозок все ще нагадував карусель на максимальних обертах, зір більш-менш повернувся до норми. Зі своєї позиції Ніна спробувала роззирнутися навколо. Вона лежала на брудній і холодній бетонній долівці, а над нею височіли дерев’яні полиці, заповнені банками з фарбами, бутлями з рідинами різного ступеня прозорості та якимось нерозпізнаним інструментом. Схоже на майстерню в підвалі. Десь дуже високо, здається, було віконце — звідти падало мляве сіре світло, але Ніна ніяк не могла задерти голову, аби його роздивитися.

Вона знову спробувала підвестися, цього разу перекотившись на бік і відштовхуючись лобом від крижаної підлоги. Зрештою їй таки вдалося сісти на коліна. І перше, що вона побачила тепер, була Ольга. Це відкриття викликало щирий переляканий скрик, але жінка навіть не поворухнулася.

Їх розділяла імпровізована стіна із вбудованою хвірткою, зроблена з металевих стовпчиків та натягнутої між ними рабиці. Ольга сиділа просто на підлозі і не блимаючи дивилася на свою жертву. В неї було лице людини, яка спить з розплющеними очима, — настільки повна відсутність емоцій, що в Ніни мороз пішов шкірою. Довге чорне волосся спадало на такий само довгий і чорний плащ, поли якого розстелилися навколо, неначе зламані крила кажана. Втім, Ніна помітила, що внутрішня частина плаща бежевого кольору. Він був двостороннім. Вона просто вдягла його навиворіт.