Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 104
Наталка Шевченко
— Можу собі уявити, — покивав Олег. — З таким-от ставленням.
— Не зрозумів.
— Боюся, що і не зрозумієте. Ви ж просто не хочете заново відкривати справу!
— Так, не хочу, — погодився Сазоненко. — Бо не бачу жодних підстав. Той придурок тричі сидів — два рази за продаж наркоти і останній раз за зґвалтування та нанесення жертві важких тілесних ушкоджень. Посидів трохи і дозрів до вбивці. Хлопця застукали на гарячому, з доказом у багажнику, він тікав і приїхав прямісінько у пекло — видно, така його доля. Чого це я тепер мушу дарма тримати людей у страсі? Тільки тому, що твоя подружка підстрибує од раптових протягів?
— Та до чого тут...
— Не перебивай мене, чорт забирай! До всього! Із італійцем ти вже вляпався, і тобі мало? Хочеш і мене втягнути? А не вийде, синку. Всі ці твої здогадки з пальця висмоктані, і мені набридло їх вислуховувати. Геть звідси.
— Гаразд, — мовив Сокіл. — Не вірите, і не треба, діло ваше. Та я прийшов попросити про допомогу. Мені потрібна інформація про ту поранену жінку — ваші хлопці напевно ж взяли у неї адресу чи телефон. Мені треба лише поговорити з нею...
— Ще чого, — надувся слідчий. — За яким дідьком я маю тобі щось давати? Ти хто такий взагалі? У нас навіть професії такої не існує —
— Чорт із вами. — Сокіл звівся на ноги. — Сам упораюся. У мене ця справа ще відкрита. І якщо нового убивства не буде, то тільки тому, що я знайду Окозбирача. Якщо ж буде — винуватьте себе. Щасливо.
— Котися давай, розумник хрінів! — напутливо гримнув Сазоненко. — Теж мені, нишпорка! Усі дурні, один він...
Зачинені двері обірвали потік обурення слідчого, та в коридорі теж не сталося полегшення — назустріч Олегу бадьорою ходою рухався Пасків. Упізнавши Сокола, він, попри традицію, чомусь навіть не скривився.
— О, бійці невидимого фронту! А я якраз від матусі твоєї баришні. Її щойно санітари забрали. Вибачай, але в мене і без неї є ким клітки заповнювати. Все одно вона вже не підозрювана, то хай тепер лікарі розбираються. Так що захочете провідати — дуйте на Кульпарківську...
— Дякую, Пасків. Ти не розчаровуєш, справжній гуманіст.
— Та на здоров’я, — знизав плечима той. — А ти до Сазоненка приходив? Я так розумію, новини вже бачив?
— Я бачив чорт зна що, — відказав Сокіл. — Та більше не збираюся сперечатися. Ваші методи мені зрозумілі. Ви зробили вигляд, що справу завершено — я ж насправді, як і обіцяв, доведу її до кінця.
— Як собі знаєш. Тільки, боюся, дарма витрачатимеш час: Окозбирач лежить у морзі, Гарберг якраз його штопає. Тому не дуже розумію, що саме ти збираєшся доводити до кінця.
— Те, на що наплювали ви. І повір мені, Пасків, коли всі дізнаються справжнє ім’я маніяка — а я його вже практично встановив, — тобі й тому старому пню за дверима першим буде непереливки. У вирій полетять як мінімум погони.