Читать «Цифрова Фортеця» онлайн - страница 219
Дэн Браун
Джабба аж закляк на місці.
— О Боже праведний! — Він второпав, що геніальний каліка
— Три — це просте число! — випалила Соші. — Три — просте число!
На обличчі Фонтейна з’явився спантеличений вираз.
— Невже все так просто?
— Скачується інформація! — скрикнув технар. — І скачується дуже швидко!
В одну мить всі, хто був на подіумі, рвонули до термінала — маса людей із простягнутими руками. Але Сюзанна, як вправний гравець у регбі, кинулася напрямки через натовп, першою опинилася в «заліковому полі» і вдрукувала цифру 3.
І на екрані, що панував над усім цим гармидером, з’явився простий напис:
Ввести пароль З?
— Так! — скомандував Фонтейн. — Негайно!
Затамувавши подих, Сюзанна опустила палець на клавішу «Ввід». Комп’ютер пискнув один раз.
Усі стояли, боячись поворухнутися.
Минуло три болісно довгі секунди, але не сталося нічого.
Сирени вили й далі. П’ять секунд. Шість.
«Скачується інформація!»
«Жодної зміни!»
Мідж аж підскочила і стала несамовито тицяти пальцем на екран угорі.
— Дивіться, дивіться!
А на екрані з’явилося повідомлення.
Код-убивцю підтверджено
— Завантажити фільтри системного захисту! — скомандував Джабба.
Та Соші випередила його і вже встигла послати команду.
— Скачування інформації перерване! — заволав технар.
— Вторгнення перепинене!
На ВР угорі почав відновлюватися перший захисний щит. І чорні лінії, що нападали на осердя, були миттєво відрізані.
— Поновлюється! — скрикнув Джабба. — Ця бісова штука поновлюється!
Усі на якусь мить завмерли, мимоволі відмовляючись вірити, боячись, що за кілька секунд усе знову рухне. Та ось почав з’являтися другий захисний щит, потім — третій. І за кілька секунд повністю відновилася вся система фільтрів. Банк даних знову був під надійним захистом.
У приміщенні вибухнув радісний гармидер. Хаос. Технарі обнімалися, тріумфально підкидаючи вгору комп’ютерні роздруківки. Сирени стихли й замовкли. Брінкергоф обхопив руками Мідж і так і завмер. Соші Вибухнула зливою сліз.
— Джаббо, — суворо спитав незворушний Фонтейн. — Скільки їм вдалося витягнути?
— Дуже мало, — відповів Джабба. — Дуже мало. Жодного повного документа.
Фонтейн повільно кивнув, і в кутиках його рота промайнула тінь посмішки. Він озирнувся, шукаючи поглядом Сюзанну Флетчер, але та вже йшла до передньої частини кімнати. Перед нею був Девід, чиє обличчя займало увесь стінний екран.
— Девіде!
— Привіт, красуне! — усміхнувся він.
— Повертайся додому, — сказала вона. — Негайно ж повертайся додому.
— І зустрінемося в «Кам’яній садибі»? — поцікавився він.
Вона кивнула, і на очах у неї виступили сльози.
— Домовилися.
— Агенте Сміт! — гукнув Фонтейн.
На екрані за Бекером з’явився Сміт.
— Слухаю, сер.
— Виявляється, у містера Бекера сьогодні побачення. Потурбуйтеся, щоб він дістався додому негайно.
Сміт кивнув.
— Наш літак — у Малазі. — Він поплескав Бекера по плечу. — У вас попереду приємна подорож, професоре. Коли-небудь літали на «Лірджет-60»?
Бекер усміхнувся.
— Давно. Аж учора.
РОЗДІЛ 128
Сюзанна прокинулася, коли вже сяяло сонце. Його лагідні промені пробивалися крізь штори й падали на її пухове ліжко. Вона потягнулася до Девіда. «Невже це мені сниться?» Її тіло й досі було неслухняним і виснаженим після вчорашньої ночі, а в голові трохи паморочилося.
