Читать «Точка Обману» онлайн - страница 302

Агент промовила магічні слова — це було однозначно. Коркі відразу ж кинув милиці, обійняв жінку за плечі для підтримки і скомандував:

— Уперед, на кухню, моє кохання!

Ошелешена жінка повела кульгавого Коркі коридором, і Рейчел не мала ані найменшого сумніву, що він почувається зараз на сьомому небі.

— Найголовніше — це сеча, — почула вона його слова. — Бо ці тварюки зі своїми розвиненими чуттєвими частками головного мозку здатні відчувати абсолютно все!

Коли Рейчел увійшла до Спальні Лінкольна, там було темно. Вона з подивом побачила, що ліжко порожнє і неторкнуте, а Майкла Толланда ніде не видно.

Біля ліжка горіла старовинна олійна лампа, і в її слабкому світлі Рейчел ледь розгледіла брюссельський килим... знамените різьблене ліжко з червоної деревини... портрет дружини Лінкольна, Мері Тодд... і навіть стіл, на якому Лінкольн підписав маніфест про звільнення рабів.

Коли Рейчел зачинила за собою двері, то відчула ногами протяг. Де ж він? На розчиненому вікні гойдалися од вітру білі прозорі штори. Вона підійшла до вікна, щоб зачинити його, і раптом почула зі стінної шафи лячний химерний голос:

— Ме-е-е-ер-р-р-рі...

Рейчел сіпнулася з переляку і крутнулася на п’ятах.

— Ме-е-е-ер-р-р-рі... — знову стиха промимрив голос. — Це ти? Мері Тодд Лі-і-і-і-і-і-інкольн?

Рейчел швидко зачинила вікно і повернулася до шафи. Її серце несамовито калатало, хоча вона знала, що це несерйозно.

— Майкле, виходь, я знаю, що це ти.

— Ні-і-і-і... — завив голос. — Я не Майкл... Я Е-е-е-е-ейб.

Рейчел взяла руки в боки.

— Та невже? Чесний Ейб?

У шафі почувся приглушений сміх.

— Так. Відносно чесний... Ейб.

Тепер і Рейчел розсміялася.

— Бі-і-і-ійся мене! — простогнав голос із шафи. — Бійся мене дуже-ду-у-у-уже!

— А я не боюся.

— Будь ласка, бійся хоч трохи, — наполягав голос. — Бо у людських істот емоції страху та сексуального збудження тісно переплетені.

Рейчел не витримала і розреготалася.

— Це так ти зваблюєш жінку?

— Ви-и-и-ибач, — промимрив голос. — Я вже забу-у-у-ув, коли востаннє був із жінкою.

— Помітно, — відповіла Рейчел і рвучко розчинила дверцята шафи.

Там стояв Майкл Толланд з лукавою посмішкою. В темно-синіх піжамних штанях та сорочці він виглядав непереборно звабливо. Рейчел здивовано увіп’ялася поглядом у президентську печатку, зображену на сорочці.

— Піжама президента?

Він знизав плечима.

— Я знайшов її у комоді.

— А я ось футболку собі відірвала...

— Треба було вибрати Спальню Лінкольна.

— А чому ти не запропонував?

— Тому що знав про незручні антикварні матраци, набиті кінським волосом. — Толланд підморгнув, кивнувши на загорнутий пакунок на столі. — Це тобі як компенсація.

— Мені? — зворушено спитала Рейчел.

— Я попросив одного з президентських радників сходити і купити це для тебе. Щойно принесли. Дивись не розхлюпай.

Рейчел обережно розкрила пакунок, оголивши його важкий вміст. Усередині виявився великий кришталевий акваріум, у якому плавали дві огидні на вигляд золоті рибки. Рейчел витріщилася на них з розчаруванням і сум’яттям.