Читать «Позичений чоловік» онлайн - страница 211

—  Пробачте, значить, ви із села Яблунівки?

—  Так, із Яблунівки,— відповідає Дим, радий, що слава про Яблунівку дійшла й до Москви.

—  Пробачте, значить, ви з артілі «Барвінок»?—ще делікатніше допитується.

—  Так, із артілі «Барвінок»,— мальвою розцвітало обличчя в Михайла Григоровича.

—  Пробачте, голова артілі, так?

—  Незмінно ось уже не перше десятиріччя.

—  Пробачте, це не в вашому селі проживає Хома Хомович Прищепа?

—  Хто? — здивувався привселюдно з трибуни голова колгоспу, бо хіба Москва могла зацікавитись якимось там старшим куди пошлють із їхньої артілі.

—  Пробачте, отой Хома Хомович, якого рідна жінка позичила чужій молодиці взамін за телицю,— делікатно так підказав дуже високий вчений, всі груди якого — в орденах і медалях.

—  Так, товариші... Тобто ні, товариші... Я тут хотів розповісти про передові методи господарювання в нашій артілі...

—  Пробачте, розкажете й про передові методи, авжеж, але я поки що прошу вас про Хому, а ви, як мовиться, про Ярему... Сталась така пригода у вашій артілі?

—  Та сталась, хай їй біс! Ми це питання розглядали на виїзному товариському суді. Уся Яблунівка зібралась! Тепер морально-виховну роботу в колгоспі пильнуємо, як зіницю ока. Й по цих показниках вийдемо вперед, більше не повториться.

—  Радий познайомитися з головою колгоспу села Яблунівки,— сказав дуже високий вчений.— Якщо доля зласкавиться, то, може, колись побачу й Хому Хомовича Прищепу.

Якби ж почув цю історію від того, хто любить бовкнути, як жаба в болото, хто говорить усе, що слина до губи принесе, а то ж ні, почув од самого Михайла Григоровича. Якось заскочив на ферму, то розказав, пригощаючи цигарками. Мовляв, після тієї наради обступив народ із усіх боків і давай розпитувати, чи часто в Яблунівці баби позичають своїх чоловіків. І новий це звичай, колгоспний, чи, може, в сивій давнині коріння цього звичаю коріниться. Неодмінно за телицю віддають чоловіка, чи, може, й за бичка теж, чи за мотоцикла. Й химерний же народ, хоч і нарада така поважна! Успіхи в рільництві чи в тваринництві, центнери з гектарів і літри молока від кожної фуражної корови цікавлять їх начебто про людське око, а насправді—давай про Мартоху та Одарку, давай про Хому й телицю! І ще не встигнеш слова сказати, як регочуть, заливаються сміхом, як циган сироваткою, продають зуби. Й тільки подумати, Хомо, хто саме! З інститутів, із академій, усі в званнях та нагородах, члени комісій, представники установ, кожен із іменем — якщо не з районним, то обласним, якщо не з республіканським, то всесоюзним! А такі самі скалозуби, як оті яблунівські дядьки, що перехилять у буфетниці Насті чарупинку-другу, кадять махрою, шеретують анекдот за анекдотом і перемивають кістки дівкам і молодицям.

—  А слава твоя велика, Хомо,— сказав голова колгоспу, прощаючись тоді зі мною за руку, як із рівним.— Хоч і лукава, проте слава. Це ж тільки подумати: Москва знає Яблунівку, бо в Яблунівці живе Хома Хомович Прищепа, який на півроку позичався за телицю! Уявляєш, Хомо, як дійде до самого міністра закордонних справ? А він же щодня здибається із закордонними міністрами інших держав, із главами урядів — то вони до нього приїжджають, то він до них їде. Американський президент, англійський прем’єр-міністр, шведський король! От захоче — й на урядовому прийомі розкаже про тебе.