Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 221

Ґеттем насилу стримала усмішку. «Таки справді Ґрааль», — подумала вона, якщо тут згадано Троянду і її утробу з сім’ям.

— Що ж, я можу вам допомогти, — сказала вона, підвівши голову. — Можна запитати, звідки ви взяли цей вірш? І чому ви шукаєте кулю?

— Запитати можна, — відповів, усміхнувшись Ленґдон, — але це довга історія, а часу в нас обмаль.

— Ви ввічливо натякаєте, що це не моя справа?

— Памело, — сказав Ленґдон, — якщо ви допоможете нам з’ясувати, хто цей рицар і де його поховано, ми навіки ваші боржники.

— Добре, — відповіла Ґеттем і знову почала щось набирати. — Вважайте, що я погодилась. Якщо це пов’язано з Ґраалем, то треба зробити перехресне посилання на ключові слова, що стосуються власне Ґрааля. Я додам параметр близькості, і тоді система знайде нам тільки ті тексти, в яких наші ключові слова трапляються поблизу якогось слова, пов’язаного з Ґраалем.

Знайти:

рицар, Лондон, папа, могила

У межах 100 слів від:

Ґрааль, Троянда, Санґріл, чаша

— Скільки це займе часу? — поцікавилась Софі.

— Кількасот терабайтів з кількома перехресними посиланнями? — у Ґеттем блиснули очі. Вона клацнула на «Пошук». — Якихось п’ятнадцять хвилин.

Ленґдон і Софі нічого не відповіли, але Ґеттем відчула, що для них це все одно, що вічність.

— Чаю? — запитала бібліотекарка і пішла до столика, на якому стояв чайник. — Лі ніколи не відмовляється від мого чаю.

Розділ 93

Центр «Опус Деї» в Лондоні міститься у скромному цегляному будинку на Орм Корт, 5, із вікон якого видно Північну алею в парку Кенсінґтон-Ґарденз. Сайлас іще ніколи тут не був, але, наближаючись, відчував, що його чекає надійний притулок. Хоч ішов дощ, Ремі висадив його трохи віддалік, щоб не «світити» лімузин на головних вулицях. Але Сайлас був не проти пройтися. Дощ очищає.

За порадою Ремі, Сайлас старанно обтер свій пістолет, а тоді вкинув його до каналізації, пропхавши крізь ґратку. Він був радий його позбутися. Йому одразу стало легше. Ноги все ще боліли від того, що довгий час були зв’язані, але Сайласові доводилося терпіти й не такі страждання. Він подумав про Тібінґа, якого Ремі залишив зв’язаного в салоні лімузина. Британцеві, зараз, мабуть, теж боляче.

— Що ти з ним зробиш? — запитав Сайлас Ремі перед тим, як вийти з авта.

Ремі знизав плечима.

— Це вирішить Учитель. — У його тоні відчувалась якась дивна безапеляційність.

Сайлас уже підійшов до самого будинку «Опус Деї», а дощ тим часом полив сильніше. Ряса геть намокла, свіжі рани пекли. Він був радий залишити в минулому гріхи, які скоїв за минулу добу, й очистити душу. Завдання своє він виконав.

Сайлас перетнув невеличкий двір і підійшов до дверей, які виявилися незамкненими. Це його не здивувало. Він відчинив двері і зайшов до малесенького передпокою. Щойно ступив на килим, як десь нагорі заграла приємна мелодія. Такий електронний дзвінок був звичним явищем у будинках, мешканці яких більшість дня проводили за молитвами у своїх кімнатах. Сайлас почув, як нагорі зарипіла дерев’яна підлога.

До нього зійшов чоловік у рясі.