Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 21

Вони далі швидко крокували галереєю, однак трупа Ленґдон і досі не бачив.

— Жак Соньєр зайшов аж так далеко?

— Месьє Соньєр дістав кулю в живіт. Він помирав дуже повільно. Хвилин, мабуть, з п’ятнадцять, а то й двадцять. Очевидно, він мав величезну силу волі.

Ленґдон був приголомшений.

— То охоронцям треба було аж п’ятнадцять хвилин, щоб дістатися сюди?

— Звісно, ні. Служба безпеки Лувру миттєво відреагувала на сигнал тривоги, але до Великої галереї не було доступу. Охоронці стояли біля ґрат і чули, як хтось ходить у дальньому кінці коридору, але не бачили, хто це. Кликали, та ніхто не відзивався. Вирішили, що це злочинець — хто ж іще? — і, згідно з інструкціями, викликали судову поліцію. Ми прибули на місце за п’ятнадцять хвилин. Трохи підняли ґрати, так, щоб під ними можна було проповзти, і я послав туди дюжину озброєних агентів. Вони прочесали всю галерею в пошуках злочинця.

— І?..

— І нікого не знайшли. Окрім... — він показав на щось попереду, — нього.

Ленґдон простежив за напрямом пальця Фаша. Спочатку йому здалося, що Фаш показує на велику мармурову статую посеред коридору. Проте, коли вони підійшли ближче, Ленґдон побачив приблизно за тридцять ярдів від статуї яскраву пляму світла. Лампа на штативі створювала на підлозі єдиний острівець світла в червонуватому напівмороці галереї. У центрі цієї плями, наче комаха під мікроскопом, лежало на паркетній підлозі оголене тіло куратора.

— Ви бачили знімок, — сказав Фаш, — отже, для вас тут не повинно бути нічого несподіваного.

Вони наблизились, і Ленґдон відчув мандраж. Перед ним постала одна з найдивніших картин, які йому доводилося бачити.

Тіло Жака Соньєра лежало на паркетній підлозі точнісінько, як це було зображено на знімку. Стоячи над ним і мружачись від різкого світла, Ленґдон ще раз із подивом подумав, що Соньєр провів останні хвилини свого життя, намагаючись зайняти таку ось незвичну позу.

Соньєр виглядав на диво підтягнутим як на свої роки... І всю його мускулатуру було чітко видно. Він зірвав із себе геть увесь одяг, акуратно поскладав його поряд на підлозі і ліг на спину посеред широкого коридору, строго вздовж його центральної осі. Руки й ноги широко розкинуті, як у дитини, що робить на снігу «орла»... або точніше, як у людини, яку розтягнули й зібрались четвертувати якісь невидимі сили.