Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 204

Дэн Браун

«Невдовзі я буду безтурботною людиною».

Порившись у барі, Ремі знайшов відкривачку для вина. Натиснув важіль на держакові, з нього вискочило гостре лезо. Цим ножем зазвичай зрізали фольгу з корків на пляшках із вишуканими винами, але сьогодні він послужить іншій, значно важливішій меті. Із блискучим лезом у руці Ремі повернувся до Сайласа.

Тепер червоні очі спалахнули страхом.

Ремі всміхнувся і рушив до монаха. Той запручався, намагаючись визволитися.

— Тихо, — наказав Ремі і підняв ніж.

Сайлас не міг повірити, що Бог покинув його. Навіть фізичний біль у затерплих кінцівках він перетворив на духовну вправу — страждаючи сам, згадував про страждання Христа. «Я всю ніч молився про визволення». Побачивши над собою ніж, він зажмурився.

Плечі пройняв гострий біль. Він закричав, не в силах повірити, що має померти отут, на підлозі в лімузині, не спроможний захищатися. «Я виконував Божу справу. Учитель обіцяв, що захистить мене».

Сайлас відчув, як по плечах і спині розливається пекуче тепло, і подумав, що це його кров хлище з рани. Тепер біль пронизав ноги, і настало знайоме запаморочення — захисна реакція організму на біль.

Відчуваючи пекуче тепло тепер уже в усьому тілі, Сайлас ще дужче заплющив очі, твердо вирішивши, що не хоче йти з життя з образом свого вбивці перед очима. Натомість він уявив молодого єпископа Арінґаросу — як той стоїть біля маленької церковки в Іспанії... тієї, яку вони разом побудували власними руками. «Початок мого життя».

Сайлас мав таке відчуття, наче його тіло палає у вогні.

— Ось, випий, — пошепки сказав чоловік у смокінгу із помітним французьким акцентом. — Це допоможе відновити кровообіг.

Здивований Сайлас розплющив очі. Крізь імлу він побачив чоловіка із склянкою в руці, що схилився над ним. На підлозі лежав ніж без краплини крові, поряд із ним — купа зім’ятих обрізків скотчу.

— Випий, — повторив чоловік. — Тобі боляче від того, що кров знову потекла до твоїх м’язів.

Тепер пульсуючий біль змінився пощипуванням і поколюванням. Горілка була огидна на смак, але він випив і відчув вдячність до свого рятівника. Цієї ночі Сайласові не дуже щастило, але врешті-решт одним чудодійним жестом Бог усе змінив.

«Бог мене не покинув».

Сайлас знав, як назвав би це єпископ Арінґароса.

Божим втручанням.

— Я хотів звільнити тебе раніше, — сказав слуга, наче вибачаючись, — але це було неможливо. Спочатку поліція прибула до Шато Віллет, потім до Біггін-хілл... Це перша нагода. Ти ж розумієш, Сайласе?

Сайлас відсахнувся:

— Ти знаєш, як мене звуть?

Слуга всміхнувся.

Сайлас сів, розтираючи затерплі м’язи. Він був спантеличений, вдячний і розгублений одночасно.

— Ти що... Учитель?

Ремі розсміявся і похитав головою.

— Якби ж то я мав стільки влади! Ні, я не Учитель. Я, як і ти, служу йому. Але Учитель тебе хвалить. Мене звати Ремі.

Сайлас іще більше здивувався:

— Не розумію... Якщо ти працюєш на Учителя, чому Ленґдон приніс наріжний камінь до твого будинку?

— Не до мого. До будинку найвідомішого в світі історика і знавця Ґрааля сера Лі Тібінґа.

— Але й ти там живеш. Дивно...