Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 18

— Усе це стосується лише невеличкої частки членів «Опус Деї», — казав Арінґароса, — Є декілька рівнів служіння Господові. Тисячі членів «Опус Деї» одружені, мають родини і чинять діяння Божі в своїх громадах. Інші обирають аскетичний, самітницький спосіб життя в наших резиденціях. Кожен робить цей вибір сам, однак всі члени «Опус Деї» мають спільну мету: зробити світ кращим через служіння Божій справі. Хіба це не чудова мета?

Утім, переконати когось у такий спосіб вдавалося рідко. Засоби масової інформації завжди тяжіли до скандалів, а в «Опус Деї», як і в більшості великих організацій, теж було кілька заблудлих душ, що кидали тінь на все братство.

Два місяці тому в одному університеті на Середньому Заході членів «Опус Деї» спіймали на тому, що вони роздавали неофітам мескалін. Цей наркотик створює відчуття ейфорії, яке новачки помилково вважали релігійним екстазом. Ще один студент університету носив свою волосяницю з шипами більше від рекомендованих двох годин на день і заніс собі мало не смертельну інфекцію. Не так давно у Бостоні один молодий банкір, що втратив інтерес до життя, вчинив самогубство, перед цим відписавши все майно «Опус Деї».

«Заблудлі вівці» — так думав про них єпископ Арінґароса і щиро їх жалів.

Проте найбільше скомпрометував організацію розвідник ФБР Роберт Ханссен, судовий процес над яким набув широкого розголосу. Це був один із найавторитетніших членів «Опус Деї», і він виявився сексуальним збоченцем. На суді з’ясувалось, що цей чоловік встановив у власній спальні приховані відеокамери, а потім показував друзям плівку, на якій займався коханням із дружиною.

— Навряд чи це відповідна розвага для істинного католика, — зауважив суддя.

Усі ці сумні випадки частково сприяли утворенню нової організації, що спостерігала за «Опус Деї», — її назвали Мережею інформування про «Опус Деї». На її вебсайті можна було почитати страшні розповіді колишніх членів «Опус Деї», які попереджали про небезпеки, пов’язані зі вступом до братства. І засоби масової інформації дедалі частіше називали «Опус Деї» «Божою мафією» чи «культом Христа».

«Ми боїмося того, чого не розуміємо», — подумав Арінґароса. Цікаво, чи уявляють ці критики хоча б приблизно, скільки життів збагатило братство? Воно мало повну підтримку й благословення Ватикану. «Опус Деї» перебуває під опікою самого папи римського!

Однак нещодавно братство зіткнулось із набагато потужнішою силою, ніж засоби масової інформації... з несподіваним ворогом, від якого Арінґароса аж ніяк не міг сховатися. П’ять місяців тому статус-кво було порушено, і Арінґароса досі не міг отямитися від удару.

— Вони не знають, з ким затіяли війну, — прошепотів сам до себе Арінґароса, задивившись крізь ілюмінатор на темний океан. На мить його погляд затримався на власному відображенні — темне довгасте обличчя, на якому виділявся розплющений кривий ніс. Ніс йому зламали ще в Іспанії, коли він був молодим місіонером. Але ця фізична вада сьогодні мало що значила. Арінґароса жив передусім у духовному, а не в матеріальному світі.