Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 10
Дэн Браун
Ленґдон укотре відчув легкий подив і водночас захват, намагаючись охопити поглядом одразу всю цю грандіозну споруду. Величезна площа, а за нею — фасад Лувру, що, наче цитадель, височів на тлі паризького неба. Побудований у формі підкови, Лувр уважався найдовшою спорудою в Європі, по його довжині можна було б розташувати три Ейфелеві вежі. Навіть мільйон квадратних футів площі між крилами музею анітрохи не применшував величі його фасаду. Якось Ленґдон вирішив обійти Лувр по периметру і з великим подивом довідався, що подолав аж цілих три милі.
Щоб уважно оглянути 65 300 експонатів музею, кажуть, середньостатистичному відвідувачеві потрібно близько п’яти тижнів. Однак більшість туристів воліє оглядати Лувр побіжно. Ленґдон жартома називав такий огляд пробіжкою Лувром: туристи бадьоро крокують залами музею, щоб неодмінно побачити три найзнаменитіші експонати: Мону Лізу, Венеру Мілоську і Ніку — крилату статую Перемоги. Один відомий американський журналіст якось нахвалявся, що спромігся побачити всі три шедеври лише за п’ять хвилин і п’ятдесят шість секунд.
Водій витягнув рацію і скоромовкою випалив французькою:
— Monsieur Langdon est arrivé. Deux minutes.
У відповідь щось нерозбірливо затріщало.
Поліцейський сховав рацію й обернувся до Ленґдона:
— Капітан вас зустріне біля головного входу.
Незважаючи на знаки, що забороняли в’їзд на площу, водій натиснув на газ, і «ситроен» переїхав через парапет. Тепер уже було видно головний вхід до Лувру, фронтон будівлі велично здіймався попереду в оточенні семи трикутних басейнів, з яких били водограї з підсвіткою.
«La Pyramide».
Новий вхід до паризького Лувру прославився майже так само, як і власне музей. Ультрасучасна скляна піраміда, яку спроектував американський архітектор китайського походження І.М. Пей, і досі дратувала традиціоналістів. На їхню думку, ця споруда руйнувала стиль і принижувала гідність Ренесансу. Ґете називав архітектуру застиглою музикою, а цю піраміду критики Пея порівнювали зі скрипом нігтя по шкільній дошці. Водночас прогресивні шанувальники вважали прозору піраміду заввишки сімдесят один фут блискучим поєднанням давньої традиції із сучасними технологіями, символічною ланкою між минулим і майбутнім, яка мала забезпечити Луврові гідне місце у третьому тисячолітті.
— Вам подобається наша піраміда? — запитав поліцейський.
Ленґдон насупився. Французи, схоже, страшенно люблять запитувати про це американців. Питання, звісно ж, провокаційне. Варто зізнатися, що піраміда тобі подобається, і миттю станеш недолугим американцем. Скажеш, що не подобається, — образиш французів.
— Міттеран був сміливцем, — дипломатично відказав Ленґдон.
Подейкували, що цей нині покійний президент Франції страждав так званим фараоновим комплексом. З його легкої руки Париж заполонили єгипетські обеліски та інші предмети давньої культури. Франсуа Міттеран мав якусь загадкову пристрасть до всього єгипетського, настільки сильну, що французи й досі називали його Сфінксом.
— Як вашого капітана на ім’я? — Ленґдон вирішив змінити тему.