Читать «Леонід Кравчук» онлайн - страница 6

Потім натурником студент-економіст Кравчук працював ще з художником Анатолієм Хмільком. На його картині «Шахтарське весілля» майбутнього Президента України можна впізнати серед сватів біля нареченого. Можна знайти молодого Кравчука і на відомій картині «Переяславська рада». Правда, наголошує тепер Леонід Макарович, художники малювали з натури не його лице – їх приваблювала спортивна підтягнута фігура. Працюючи вдень, він учився ночами. Згодом, у 1956 році, з групою студентів поїхав освоювати цілинні землі, за що отримав спеціальну медаль. «Збирали пшеницю. Я працював на тракторі, трактор освоїв ще в селі. Часом, працюючи по ночах, засинав у кабіні, – згадує Кравчук у книзі «Президент». – Не задрімати – непросто. Одноманітно гуде мотор, одноманітно трясеться кабіна, у степу – ні душі, ні вогника. Заснувши, легко було заїхати не в той бік. Щоби не заснути, чого тільки не робив: і головою тряс, і співав, і бігав довкола трактора, стрибав, ляскав себе руками тощо. Розжену сон, сяду в кабіну, рушу, поведу борозну, а через годину одноманітної їзди знову в сон хилить. Особливо тяжко було під ранок. Щоб не заснути, іноді доводилося ламати сірник на маленькі частинки і підпирати ним повіки, щоб не стулялися».

Працюючи так тяжко і здійснюючи трудові подвиги, Леонід Кравчук переслідував суто меркантильну мету: заробити грошей і купити собі нормальний одяг. Тому, коли його однокашники вже повернулися до Києва, він ще лишився на цілині, пересівши з трактора на вантажівку. Возив зерно на елеватор, долаючи за день по триста кілометрів в обидва кінці. За ці більш ніж чотири місяці, проведені в степах, Леонід хворів і мучився від спраги: годували погано, з водою виникали постійні проблеми. Та все ж таки, перемігши труднощі, він отримав як моральну, так і матеріальну винагороду. На зароблені гроші Леонід справив собі хороше пальто і купив свій перший в житті наручний годинник. Причини мати гарний зовнішній вигляд на той час були вагомими: Леонід закохався.

Студентське весілля

З Антоніною, своєю майбутньою дружиною, Леонід Макарович вчився на одному курсі. Це було не перше кохання юнака: раніше він зустрічався з дівчиною на ім’я Грета, котра пізніше вийшла заміж за військового льотчика. Але якщо це було захоплення, що минулося, то до стосунків з Антоніною хлопець поставився більш серйозно. Сама дівчина була родом із Сумщини. Її батько загинув на залізниці, мама теж рано померла. Познайомилися молоді люди, як водиться, на танцях. Оскільки жили в одному гуртожитку, перепон для частих зустрічей не було. До четвертого курсу вони, попри те, що всі довкола заочно поженили їх, лишалися просто друзями. Та коли зайшли перші розмови про розподіл після закінчення університету, стало зрозуміло: разом Леонід з Антоніною зможуть поїхати кудись працювати лише в тому випадку, якщо стануть чоловіком та дружиною. Роблячи пропозицію, Кравчук процитував коханій дівчині вірші Максима Рильського. Дівчина погодилася не відразу, проте довго приховувати свої наміри Леонід не міг. І подруги Антоніни, і його друзі чим далі, тим частіше почали запитувати, коли ж, нарешті, весілля.