Читать «Леонід Кравчук» онлайн - страница 5

У 1953 році Леонід Кравчук закінчив Рівненський технікум на «відмінно», з блискучими характеристиками. Для нього такий результат був дуже важливий: це надавало можливість потрапити у п’ять відсотків, які вступають до університету без іспитів. Без відзнаки довелося б, влаштувавшись на роботу, відпрацьовати навчання в технікумі. Молодому відміннику радили продовжити освіту у Львові, та його приваблював Київ, університет ім. Тараса Шевченка. Вступивши на відділення політичної економії економічного факультету, Кравчук став, таким чином, першим мешканцем села Великий Житин, хто за всю його історію вступив до університету. Про це знали навіть у довколишніх селах. «У стольному граді я з’явився з дерев’яним сундучком за спиною і клумаком попереду, – згадував екс-президент України. – Вперше побачив трамвай, тролейбус, зайшов у вагон і навіть сів. Та коли зайшли старші люди, відразу підвівся, поступаючись місцем, – ось воно, сільське виховання!» Як синові загиблого фронтовика студенту Кравчуку надали місце в гуртожитку. За звичаями тих часів, студенти без пільг наймали житло самі, власним коштом. Жив Леонід Кравчук у гуртожитку на 6-й Новій вулиці, тепер це вулиця Просвіти. У кімнаті жило 12 чоловік, а умивальник був схожий на величезне корито. Після третього курсу брав участь в освоєнні цілинних земель у Казахстані, працював трактористом, а жив у наметі.

На першому курсі хлопець відразу записався в секцію гімнастики, потім – на вільну боротьбу. Як спортсмен-аматор брав участь у змаганнях за факультет. Крім того, як любитель співати й танцювати, записався в ансамбль. Співати Кравчук любив українські народні пісні, а з танців найбільшу перевагу віддавав гопаку. Правда, юнацькі захоплення не позбавляли від необхідності вирішувати головну студентську проблему – де взяти грошей? Способи «лівих» заробітків були тоді найрізноманітніші. Один з них слід відзначити особливо: у студентські роки Леонідові Кравчуку вдалося підробляти натурщиком. «Я гуляв із другом по Хрещатику. Підходить до мені чоловік, представляється архітектором Лисенком і пропонує попозувати для його роботи. Мовляв, я підходжу за зовнішніми даними, – згадує Кравчук про зустріч з архітектором Михайлом Лисенком. – Я навіть не знав, що таке буває, що пам’ятники роблять з натури. Погодився. Після того протягом двох місяців ходив до Лисенка у майстерню, як на роботу. Як це роблять? Сідаєш на козла дерев’яного, тобі кажуть, як ноги тримати, і ліплять. Пам’ятаю, що отримував за це досить непогані гроші. Купував на них їжу, годував половину гуртожитку». Правда, як запевняє Кравчук, тоді він не знав, що це буде пам’ятник Щорсу. Цей монумент урочисто відкрили в Києві в 1954 році, він і тепер стоїть на вулиці Комінтерну. За словами Леоніда Макаровича, фігура у червоного командира – його. Зовнішність ліпили з фотографії. Хоча, за іншими відомостями, Щорса ліпили з кількох натурщиків, один із них зовні був дуже схожий на полководця.