Читать «На полі смиренному» онлайн - страница 54

— Ось ідуть нечестиві на чистих душею і серцем!

Ігумен схопив його тоді за бороду і почав бити патерицею, ченці ж кинулися на дітей, щоб зняти із них чернечу одежу, але ті злякано порозбігалися. Ісакій не пручався, покірно схилився перед ігуменом і навіть не скрикував, коли на спину йому лягала палиця. Зрештою він зойкнув і звалився ігумену в ноги, той торсонув його, вже безпам’ятного. І побачили тоді ченці, що мав він, безпам’ятний, ясне, погідне обличчя, начебто не биття зажив, а великої ласки. Ігумен, уздрівши це лице, вгамував пристрасть і наказав відлити знепритомнілого водою. Старець розклепив очі, і на його мокрому обличчі заграла щаслива усмішка. Він натужно звівся, а побачивши ігумена й братію, раптом кинувся перед ними на коліна:

— Дякую вам, брати! Дякую за ласку велику!

І всім тоді стало болісно й незручно. Ігумен сплюнув і пішов, розбрелася й братія, наче тікали вони від чогось соромітного й недоброго, а Ісакій стояв навколішках і дививсь услід чернецтву такими очима, які мав, коли не хотів брати до рота монастирського хліба. На цей його погляд обернувся тільки Лаврентій і тихо пригрозив Ісакієві пальцем.

Сталося те в літо чимало гроз. Налітали на землю великі вітри і зламали в монастирі кілька дерев. Часто сипало з неба градом, і деякі градини були такі завбільшки, як курячі яйця. Небо кошлатилося, й непокоїлося, і мигало блискавицями, а грім лупав так близько, що від нього тремтіли стіни. Ісакій не ховався від дощу, навпаки, як тільки зривався передгрозовий вітер, виходив із келії, знімав із голови кукіль, і його голова блищала ясним сріблом. Він ходив розміреним кроком від своєї келії до церкви, вряди-годи підіймаючи догори обличчя: дощ мочив його, а град боляче стьобав. Вуста його ворушилися, наче розмовляв він сам із собою чи, може, молився. Після однієї із найшаленіших гроз, саме тоді, коли й було зламано в монастирі ті кілька дерев, а води упало стільки багато, що вона шуміла із круч каламутними потоками, прийшов Ісакій до ігумена і знову попросивсь у затвор.

— Хоч пізнав я бісівське наслання в печері, — сказав він, — але це сталося тому, що не знав я підступів бісівських і лукавства. Тепер же зі мною господь Ісус Христос і бог мій, і молитва отця мого Феодосія, надіюсь я на Христа і дістану над бісом побіду.