Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 5
Всеволод Нестайко
РОЗДІЛ IV
Дон, мабуть, сам не уявляв, як швидко підтвердяться його слова про інформацію.
Знати — що, де, коли — ніколи таки не зайве.
Вони й гадки не мали, що буквально через кілька хвилин…
Незнайомий вершник вискочив з лісу так несподівано, що не лише Грайлик, а й Дон вражено зупинився.
Незнайомець був, певне, такий же лицар, як і Дон. Бо з-під синього оксамитного плаща виблискували в нього залізні лати.
— Оу! — радісно вигукнув незнайомець, побачивши їх. — Дорогий мій! Я вас вітаю!
І, під’їхавши впритул, обійняв Дона.
Забрязкало й заскреготіло так, наче то обіймалися не лицарі, а два порожніх відра.
Обернувшися до Грайлика, незнайомець спитав:
— Кого маю честь бачити?
— Ви маєте честь бачити мого юного друга, початкуючого лицаря віконта де Грая.
Грайлик почервонів.
— Оу! Прекрасно! Прекрасно! Тоді надзвичайна новина, якою я з вами хочу поділитися, буде цікава й для нього.
І він замовк, дивлячись на Дона багатозначно.
Дон дивився на незнайомця, усміхаючись, і чекав.
Але той мовчав.
І Дон не витримав:
— Так що сталося?
— Ви знаєте, що сьогодні в гості до принца Бо-Бо мала приїхати принцеса Шах-Шароня?
— Знаємо.
— А що вона не приїхала — знаєте?
— Знаємо.
— А чому не приїхала — знаєте?
— Знаємо. Її викрав граф Чужекало-Хочукало.
— А де зараз принцеса — знаєте?
— Ну… мабуть, у замку графа,
— Ха-ха-ха! — засміявся незнайомець, весело потираючи руки. — От і не знаєте! Не знаєте! Нема принцеси у графа! Нема!
— А де ж вона?
— Оце і є незвичайна новина! Принцесу перехопив князь Дражнило-Насміхальський і повіз у свій маєток. От! Пробачте, поспішаю до шаха Шах-Шараха. Кажуть, він уже дізнався про викрадення принцеси і призначив нагороду за ЇЇ повернення — мільйон золотих дукатів. Хочу уточнити. До побачення! — Незнайомець пришпорив свого коня і помчав по дорозі.
— Хто це? — спитав Грайлик.
— То маркіз Крутій-Хитрило. Звичайно, йому вірити не можна, але… хто його зна… Більша частина з того, що він казав, — правда. І те, що принц Бо-Бо запросив принцесу, і те, що вона не приїхала, і те, що її викрав граф Чужекало-Хочукало, й те, що шах Шах-Шарах уже знає про це (служниця Ципа-Дрипа, яку ти звільнив, йому, звичайно, розповіла). Отже — все може бути… В усякому разі треба швидше їхати до графа Моєкала-Недамкала. Там дізнаємося.
РОЗДІЛ V
Нарешті вони виїхали з лісу і зупинилися перед величезною залізною брамою, замкненою на безліч здоровенницьких хитромудрих замків. Зверху донизу брама була завішана тими замками.
Дон підійшов і натиснув кнопку дзвоника. І одразу задеренчало так гучно й оглушливо, що вони аж поприсідали.
Вмить одчинилося у брамі маленьке кругленьке віконечко і з нього визирнуло перелякано-пильне око охоронця:
— Хто там?
— Та я! Не бачиш, чи що? Одчиняй! От іще! — сказав Дон.
— А то хто? — око вибалушилося на Грайлика.
— То мій друг, початкуючий лицар віконт де Грай.
— Одну хвилинку. Зараз спитаю, чи можна, — і віконце зачинилось.
Минуло хвилин п’ятнадцять, не менше.
