Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 55

Щось свиснуло у повітрі, Атей машинально підніс Щит Таргітая, і декілька чорних стріл розтрощились об його поверхню. Атей помітив декілька вершників, які, кружляючи навколо помосту, стріляли з луків. Але поки Атей тримав перед собою Щит Таргітая, жодна стріла не могла вразити ціль.

Раптом коло ворогів на мить розірвалося. Нападники відсахнулися від коней, яких Орія погнала просто на них. Перелякані коні ставали на дибки, їх копита трощили кожного, хто намагався наблизитися до них. В руках Орії вже був довгий спис, який вона вирвала у одного з воїнів-мерців. Спис у її руках креслив коло, до якого ніхто не наважувався вступити.

— Сюди, на коней! — закричала Орія, побачивши, що вороже оточення ось-ось зімкнеться.

Атей на якусь мить завагався — між ним і найближчим конем була добряча відстань, але декілька стріл, що свиснули над головою, і ревіння воїнів-мерців, які лізли на поміст, немовби підштовхнули його у спину. Атей ступив декілька кроків назад і раптом побачив перед собою Гістаса — той стояв, хитаючись і тримаючи в лівиці кинджал Орії. Його очі, немов бездонні провалля, дивилися прямо на хлопця. Правою рукою Гістас повільно підіймав Руку Темряви. Атей закричав і, підбігши до краю помосту, стрибнув…

…Атею здалося, що він застиг у леті прямо над головами потвор. Всі звуки зникли, хлопцю здалося, що зараз він впаде прямо на гострі леза мечів. У хлопця перехопило дихання. Він щосили вчепився пальцями у Щит Таргітая і, немовби підхоплений якоюсь чарівною, незбагненною силою, опинився у сідлі.

Щит Таргітая спалахнув яскравим, пронизливим світлом, від якого кинулись врозтіч чорні воїни-мерці. Атей побачив, як Сагір увігнав сагарісу в груди потворного велетня у зотлілому одязі, який перся на поміст, розмахуючи окутою залізом палицею, всіяною довгими гострими шипами, і стрибнув з помосту на коня. Сагіру вдалося схопитися за гриву, і через мить він вже сидів у сідлі.

Засліплений блиском Щита Таргітая натовп мерців сахнувся врізнобіч, і троє вершників вихопились із оточення. Їх коні відразу зірвалися у відчайдушний галоп. Атей, пригнувшись до шиї коня, колотив його п’ятами по боках. Позаду почулися крики й пронизливий свист — більше двох десятків чорних вершників мчали позаду. Сагір вихопив із гориту лук і стрілу зі срібним наконечником, обернувся й вистрілив. Стріла вп’ялася у груди першого вершника, який накладав стрілу на тятиву. Вершник зронив лук і випав із сідла. Атей перекинув Щит Таргітая собі за спину і теж схопив лук і стрілу.

Цокотіння копит вибивало з кам’яної бруківки несамовитий дріб. Руїни будівель височіли над головами втікачів. Атей знову відчув себе замкнутим у лабіринті, де на нього повсюди чекали пастки.