Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 26

— Ну що, діставай щит! — прикрикнула Лаена.

— Та ось він! — вигукнув Атей і зірвав тремтячими руками чохол. Його сподівання виправдалися. Поверхня Щита Таргітая спалахнула у нічній темряві сліпучим світлом, і Атей тицьнув щитом у обличчя Лаени. Засліплена спалахом дівчина випустила спис і покотилася по схилу яру. Атей кинувся за нею.

За декілька стрибків він дістався до амазонки. Лаена лежала розкинувши руки, і Атей злякався на мить, що вона забилася на смерть. Відчувши, що дівчина дихає, Атей полегшено зітхнув, підібрав її кинджал і шкіряними ремінцями піхов від кинджалу та меча міцно зв’язав їй руки й ноги. Тільки він затягнув останній вузол, Лаена відкрила очі:

— Краще вбий мене, — люто зашипіла вона.

— Здається, тобі так і не вдалося мене перемогти, — переможно кинув Атей, — невже ти думала, що Щит Таргітая колись тобі дістанеться?

Лаена заборсалася по землі, намагаючись звільнитися, але Атей, вже не звертаючи на неї уваги, кинувся назад і швидко зник між деревами.

«Дурень, чого ти повертаєшся? — калатали думки в його голові. — Нащо наражатися на нову небезпеку, біжи в степ, тікай чимдуж з цього клятого Яру!»

Але Атей відігнав ці думки і, зручніше закинувши за спину Щит Таргітая, побіг далі.

Нарешті він побачив вогнище, біля якого сиділи стражниці. Обережно оминувши його, Атей знов повернувся на галявину, де тільки нещодавно очікував власної страти.

— Все тихо? — запитав він у Орії, яка нерухомо сиділа, прихилившись спиною до дерева.

Дівчина тільки схилила голову. Здавалося, що вона не очікувала повернення Атея. Хлопець швидко розрізав мотузки, що обплутували Орію.

— А я вже приготувалася до зустрічі з Матір’ю-Лисицею, — немовби з жалем промовила вона.

— Я ж сказав — ще зарано, — кинув Атей, стурбовано озираючись навкруги, — треба поспішати, нам треба дістатися до коней.

— Коні повинні бути на галявині біля священного джерела, — промовила Орія.

— Але навряд ви туди дістанетесь! — залунав на галявині чийсь голос.

— Томіридо! — скрикнула здивовано Орія.

— Авжеж, ви думали, що я не помітила, як цей клятий скіф теревенить з цією дурепою Лаеною? Тепер вся слава перемоги над вами дістанеться мені…

Але не встигла Томірида договорити, як Орія, вихопивши з рук остовпілого Атея кинджал, кинулася на свою колишню подругу. Томірида, зблиснувши лезом свого меча, стрибнула їй назустріч. Але Атею аж ніяк не кортіло спостерігати за їх двобоєм. Він підскочив з боку до Томіриди й щосили штовхнув її Щитом Таргітая. Амазонка відлетіла у кущі, а хлопець, схопивши розлючену Орію за руку, потягнув її за собою у гущавину.

За спинами втікачів почулися розлючені голоси амазонок. Атей побачив, як між дерев замайоріли вогні смолоскипів. По всьому яру чулися гнівні виклики, пронизливо іржали коні.

Атей і Орія, петляючи між деревами, видерлися до галявини, по якій, збиваючи копитами землю, кружляли перелякані галасом коні. Атей підскочив до одного зі схарапуджених коней і, схопившись за гриву, одним стрибком опинився на його спині. Краєм ока він помітив, що Орія теж вже гарцює на баскому чалому скакуні.