Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 13

Вони мовчки почали сходитися для двобою. Амазонка йшла повільно, опустивши зброю додолу. Атей вирішив відразу вибити кинджал у неї з рук. Він кинувся уперед, але Орія миттєво ухилилася й так штовхнула його в спину, що Атей ледь зміг утриматися на ногах. Розлючений, він розвернувся її почав безтямно наносити удари. Орія легко, немов граючись, відбила блискавичні удари акінаку. Хлопець, тяжко сопучи, намагався вибити кинджал з рук Орії, але та примарною тінню крутилася перед ним, лише час від часу, немов граючись, відводила своїм клинком його зброю. Атею вже здавалося, що дівчина розчиняється у нічній темряві і несподівано з’являється, наносячи блискавичні удари. Блискуче лезо кинджалу свиснуло біля його горлянки. Атей захистився своїм акінаком, і вони застигли, схрестивши клинки. Атей ледь тримав свій меч, намагаючись відкинути лезо кинджалу. Прямо перед ним було обличчя Орії, її очі були спокійні, і в них відбивався відблиск схрещених клинків. Раптом у її очах з’явився переляк. Зіниці розширилися, а губи затремтіли.

І тут Атей сам почув, що зі степу, зовсім близько, доноситься моторошне завивання, немовби самотній вовк-сіроманець, вийшовши на полювання, звертається до своїх вовчих богів за допомогою. Коні амазонок стривожено заіржали. Виття підхопило ще декілька вовчих горлянок.

Атей і Орія повільно опустили свою зброю.

— Чорні вовки Папая, — тихо промовив Атей, — вони вийшли на полювання за мерцями…

Глава 7. Чорні вовки Папая

Атей чув багато розповідей про цих степових вовків. Вони відрізнялися від звичайних вовків своєю міццю та небаченою люттю. Зазвичай їх дуже зрідка можна було зустріти у степах над Борисфеном. Казали, що вони охороняють самого бога Папая й з’являються у степах тільки під час воєн. Вовки полювали за душами воїнів, яких не вдалося поховати згідно з вояцькими звичаями. А воїн, не похований за звичаями свого народу, перетворювався на потворного мерця-привида, вкрай небезпечного для людей. Старі люди казали, що для своїх луків такі воїни-привиди плетуть тятиви з людських жил, а п’ють людську кров із чаш, які виготовляють з черепів. Тому Папай і розсилав по всьому степу під час воєн зграї своїх чорних вовків для полювання на таких мерців. Втім, якщо на шляху такої зграї зустрічалася й жива людина, то порятунку годі було й чекати.

Атей застиг на місці, стискаючи неслухняними пальцями акінак. Похмурий свинцевий ранок ледь пробивався крізь тяжкі хмари, які звисали над степом. Атей відчув, що його тіло починає тремтіти, немов у трясці. Вовче завивання швидко котилося нестримною хвилею. І, судячи з усього, скіфський хлопець і амазонки опинилися прямо на шляху вовчої зграї. Коні амазонок несамовито іржали, ставали на дибки, крутилися по колу. Дівчата-воїтельки перезирнулися й стрімко побігли до своїх коней. Тільки Орія на мить зупинилася й озирнулася на Атея, але тільки на мить. Вправно схопившись за гриву свого схарапудженого коня, вона вскочила у сідло. Хлопець не встиг і оком кліпнути, як три вершниці зникли в ранковому тумані. По вологій степовій землі прокотився і стих тупіт кінських копит.