Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 123

— Ні!!! — закричав Атей. Зблиснула кістка, і дівчина покотилася по чорній землі, тримаючись за ліве плече з якого бризкали цівки крові. Атей кинувся до неї, але людожер щосили вдарив його щитом по голові. Хлопець знову впав на вкриту попелом землю. Андрофаг зіскочив з коня і стрибнув на нього. Нога у шкіряному чоботі (Атей намагався не думати, з якої шкіри були зроблені ці чоботи) наступила на горло хлопця. Атей відчув смердюче дихання і заплющив очі, готуючись до смерті.

Але він так і не дочекався останнього удару. Тягар, що тиснув на його горлянку, зник. Атей побачив, що андрофаг повільно падає, прохромлений наскрізь мечем Доброгаста.

Атей підвівся на ноги — тепер він бачив все, що відбувалося навколо, немов через густий туман. Він нічого не чув. Велемир піший бився із чотирма вершниками-андрофагами, які крутилися навколо, Доброгаст щось наказував своїм воїнам. Навколо табору неслися навіжені коні без вершників. Вціліли вершники відступили — піші андрофаги скупчилися натовпом навколо возів антів, але поки що не наважувалися піти на приступ. Не наважуючись атакувати бойовий табір антів у лоб, вершники андрофагів із гиканням та свистом закружляли навколо нього, охопивши широким кільцем. На повному галопі вони осипали табір хмарами стріл. Час від часу один за одним падали поцілені стрілами анти.

Атей озирнувся назад — Орія лежала, тримаючись обома руками за ліве плече, з якого струменіла кров, і ледь хапала ротом повітря. Все навколо знову вибухнуло звуками — галасом воїнів, свистом стріл та хропінням коней.

Хлопець кинувся до неї.

— Ти її зараз не зможеш врятувати, — почув він голос Доброгаста. Її порятунок знаходиться на кургані Кам’яного Воїна.

— І де цей курган? — запитав Атей, намагаючись затиснути широку рубану рану Орії.

— Ось там, за спинами андрофагів, — коротко кивнув Доброгаст у бік ворогів, — зараз ми спробуємо пробитися до нього якомога ближче, але далі тобі прийдеться добиратися до кургану самому…

…Андрофаги готувалися до приступу. Їм здавалося, що анти вже не зможуть чинити опір. Але раптом вози почали рухатись. Жилаві сильні руки антських воїнів розвертали вози і повільно котили їх уперед. Тепер замість кола вози вишикувалися у гострий клин, вістря якого прямувало прямо у середину натовпу андрофагів. Поки одні воїни штовхали вози, інші осипали людожерів стрілами. Час від часу андрофаги кидалися на пересувну фортецю, але анти спритно відбивали їх безладні наскоки. Клин, який утворили вози антів, поступово, але невпинно розсікав навпіл натовп андрофагів…

— Гони коня прямо на сонце! — промовив Доброгаст, зіскочивши зі свого коня і кидаючи повіддя до рук Атея, — ми спробуємо протриматися до твого повернення. Будь обережним — занадто багато тепер залежить тільки від тебе.

Атей вскочив у сідло, поправив Щит Таргітая у себе за спиною і останній раз озирнувся навколо. Орія лежала непритомна. Її одяг був просякнутий кров’ю. Анти перев’язали її рану білою тканиною, але на ній вже виступали криваві плями. За возами вирувала юрба андрофагів.